Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
Впродовж усієї двогодинної різдвяної трапези професорка Трелоні поводилася майже нормально. Гаррі й Рон у капелюхах, що вилетіли з хлопавок, мало не лускали від скуштованих страв. Вони перші підвелися з-за столу. І тут Трелоні голосно вигукнула.
— Любі мої! Хто з вас підвівся перший? Хто?
— Не знаю, — завагався Рон, тривожно глянувши на Гаррі.
— Не думаю, що це має якесь значення, — холодно мовила професорка Макґонеґел. — Хіба що за дверима причаївся божевільний лісоруб, готовий зітнути
Зареготав навіть Рон. Професорка Трелоні була ображена до глибини душі.
— Йдемо? — звернувся Гаррі до Герміони.
— Ні, — буркнула Герміона. — Я хочу сказати два слова професорці Макґонеґел.
— Мабуть, хоче записатися ще на кілька уроків, — позіхнув Рон, коли вони вийшли у вестибюль, не помітивши жодного божевільного лісоруба.
На портреті біля входу сер Кадоґан святкував Різдво в компанії кількох ченців і колишніх директорів Гоґвортсу, а також зі своїм товстеньким коником. Він підняв забороло шолома і привітав їх сулійкою медовухи.
— Веселого... гик... Різдва! Пароль?..
— Шолудива шавка, — сказав Рон.
— Сам такий, добродію! — заревів сер Кадоґан і портрет відхилився.
Гаррі узяв зі спальні свою "Вогнеблискавку" і "Набір для обслуговування мітли" — Герміонин дарунок на день народження — і заніс це все у вітальню. Там почав доскіпливо роздивлятися "Вогнеблискавку". Але на мітлі не було жодного зігнутого прутика, а держак сяяв так, що й натирати не треба. Гаррі з Роном посідали й не могли намилуватися диво-мітлою. Аж тут відчинився портретний отвір і до вітальні зайшла Герміона в супроводі професорки Макґонеґел.
Хоч Макґонеґел і була вихователькою ґрифіндорського гуртожитку, Гаррі бачив її тут лише раз: тоді вона прийшла з дуже серйозним повідомленням. Хлопці глянули на неї, не випускаючи з рук "Вогнеблискавки". Герміона обійшла їх, сіла в крісло, взяла першу-ліпшу книжку і сховала за нею обличчя.
— То це вона і є? — поцікавилася професорка Макґонеґел, придивляючись до "Вогнеблискавки". — Міс Ґрейнджер щойно мені сказала, що тобі, Поттере, подарували мітлу.
Гаррі й Рон зиркнули на Герміону. З-за книги — Герміона тримала її догори дриґом — виднілося лише її почервоніле чоло.
— Можна? — запитала професорка Макґонеґел. Не чекаючи згоди, вона вихопила "Вогнеблискавку" з їхніх рук і прискіпливо її оглянула. — Гм-м. І не було ні записки, ні картки... Взагалі нічого?
— Нічого, — тихо озвався Гаррі.
— Зрозуміло... — мовила професорка Макґонеґел. — На жаль, Поттере, мені доведеться її в тебе забрати.
— Щ-що? — ледве звівся на ноги Гаррі. — Але чому?
— Треба перевірити, чи на ній немає закляття, — пояснила Макґонеґел. — Звісно, я тут не фахівець, але мадам Гуч і професор Флитвік, гадаю, її розберуть...
— Розберуть? — перепитав Рон таким тоном,
— На це піде всього кілька тижнів, — додала професорка. — Ти її отримаєш, щойно ми переконаємося, що з нею все гаразд.
— Але ж вона цілком нормальна! — вигукнув Гаррі тремтячим голосом. — Чесно, пані професорко...
— А як ти знаєш, Поттере? — лагідно заперечила Макґонеґел. — Ти ж на ній ще не літав. І доки ми не пересвідчимося, що вона не зачарована, про це не може бути й мови. Я триматиму тебе в курсі справи.
Професорка Макґонеґел крутнулася на підборах і вийшла з "Вогнеблискавкою" крізь отвір за портретом. Гаррі дивився їй услід, стискаючи в руці баночку з лаком. Рон підступив до Герміони.
— Якого біса ти побігла до тієї Макґонеґелки?
Герміона пожбурила книжку. Її обличчя ще й досі палало, але вона рішуче скочила на ноги і стала перед Роном.
— Бо я подумала... і професорка Макґонеґел зі мною погодилась... що цю мітлу для Гаррі міг прислати Сіріус Блек!
— РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ —
Патронуc
Гаррі розумів, що Герміона зробила це з найкращих міркувань, та однак на неї сердився. Кілька годин він володів найкращою в світі мітлою, і ось тепер, дякуючи Герміоні, навіть не знав, чи ще колись її побачить. Гаррі не сумнівався, що зараз із "Вогнеблискавкою" все гаразд, але що з нею буде після всіх отих перевірок?
Рон з люті аж клекотав. Розбирати новісіньку "Вогнеблискавку"! Та ж це справжнісінький злочин!
Герміона, що й далі була переконана у своїй правоті, перестала бувати у вітальні. "Мабуть, закопалася в бібліотеці" — вирішили хлопці і навіть не переконували її повернутися. Тож вони утрьох лише зраділи, коли після Нового року ґрифіндорська вежа знову наповнилася учнівським галасом.
Увечері перед початком семестру Вуд розшукав Гаррі.
— Гарно провів Різдво? — поцікавився він і, не чекаючи відповіді, тихо проказав: — Гаррі, я тут ціле Різдво розмірковував... Після останнього матчу... ти розумієш. Якщо дементори припруться на наступну гру... маю на увазі, що... не можна дозволити, щоб ти... ну..
Вуд зніяковіло замовк.
— Я теж про це думав, — швиденько промовив Гаррі. — Професор Люпин обіцяв, що навчить мене, як протистояти дементорам. Цього тижня ми починаємо з ним заняття: після Різдва він матиме трохи вільного часу.
— Ага-а! — зрадів Вуд. — Ну, тоді... Я справді не хотів би втрачати такого ловця, як ти, Гаррі. А ти вже замовив собі нову мітлу?
— Ні, — сказав Гаррі.
— Ти що?! Мусиш поспішати! З твоєю драндулетною "Падучою зорею" у матчі проти Рейвенклову нам нічого не світить!