Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
Рон відразу прославився на цілу школу. Вперше в житті він, а не Гаррі, був у центрі уваги. І Ронові це відверто подобалося. Хоч він ще й не зовсім оговтався після нічних переживань, проте кожному цікавому захоплено і в деталях розповідав про ту подію.
— ... я вже спав, коли чую, мовби щось роздерлося. Думаю, це мені сниться... розумієте? А тоді я відчув протяг... Прокидаюся, і не бачу запони навколо ліжка... Я повернувся... а наді мною стоїть він... ніби якийсь скелет... Брудне розпатлане волосся... у руці довжелезний ніж... сантиметрів
Коли зграйка другокласниць дослухали цю моторошну історію, Рон залишився наодинці з Гаррі.
— Як ти гадаєш: чому він утік? — спитав Рон.
Гаррі й сам не міг цього збагнути. Чому Блек, побачивши, що помилився ліжком, не вгамував Рона і не пішов до Гаррі? Дванадцять років тому Блек холоднокровно вбив купу невинних людей, а тут всього-на-всього п'ятеро беззахисних хлопчаків, четверо з яких спали.
— Він, мабуть, подумав, що ти своїм криком розбудив увесь замок, і йому треба негайно втікати, — замислено мовив Гаррі. — Бо ще трошки, і йому довелося б вирізати весь гуртожиток, щоб вибратися звідси крізь портрет... А тут ще набігло б учителів...
Бідолашний Невіл потрапив в опалу. Професорка Макґонеґел так на нього оскаженіла, що скасувала йому дозвіл на Гоґсмід, призначила покарання і заборонила сповіщати йому пароль. Бідний Невіл мусив тепер щовечора чекати біля портрета, щоб хтось його провів, тимчасом як тролі-вартові тупо до нього приглядалися. Але все це були квіточки порівняно з тим, що приготувала для нього бабуся. На другий день після вторгнення Блека вона прислала Невілові до сніданку найганебнішу для будь-якого гоґвортського учня річ — ревуна.
До Великої зали влетіли шкільні сови зі звичною поштою, і Невіл мало не задихнувся, коли перед ним приземлилася велика сова-сипуха, стискаючи в дзьобі яскраво-червоний конверт. Гаррі й Рон відразу впізнали ревуна — такого самого Рон отримав торік від своєї мами.
— Тікай, Невіле, — порадив йому Рон.
Невілові не треба було повторювати двічі. Він схопив конверт і мерщій чкурнув із зали. Слизеринці попадали з реготу. Усі почули, як ревун заверещав у вестибюлі — магічно підсилений у сотні разів голос Невілової бабусі волав про те, як він зганьбив усю їхню родину.
Гаррі було так шкода Невіла, що він навіть не помітив свого листа. Щоб привернути Гарріну увагу, Гедвіґа боляче вщипнула його за руку.
— Ой! Ага... дякую, Гедвіґо...
Гаррі розірвав конверт, а Гедвіґа тим часом підживилася Невіловими кукурудзяними пластівцями. У конверті була записка:
Дорогі Гаррі та Рон!
Може б ви завітали на чайочок десь коло шестої? Я прийду й заберу вас із замку. Чекайте мене у вестибюлі, БО ВАМ НЕ ВІЛЬНО ВИХОДИТИ САМИМ.
Бувайте,
Геґрід.
— Мабуть, він хоче почути про Блека! — припустив Рон.
О шостій вечора Гаррі й Рон вийшли з ґрифіндорської вежі, прошмигнули повз тролів-вартових
Там на них уже чекав Геґрід.
— Привіт, Геґріде! — почав було Рон. — Хочеш, мабуть, почути про суботню ніч, правда?
— Я вже всьо про се чув, — Геґрід відчинив вхідні двері й вивів їх із замку.
— А-а-а... — розчаровано протяг Рон.
У Геґрідовій хижі вони відразу побачили Бакбика, що простягся на ковдрі. Він щільно притискав до боків свої величезні крила і з насолодою наминав з великого тареля тушки тхорів. Відвівши очі від малоприємного видовиська, Гаррі побачив на дверях Геґрідової шафи величезний ворсистий бурий костюм і неймовірно бридку жовто-гарячу краватку.
— Ти кудись зібрався, Геґріде? — запитав Гаррі.
— На розгляд Бакбикової справи в Комітеті знешкодження небезпечних істот, — пояснив Геґрід. — Сеї п'ятниці. Поїдемо разом з ним до Льондону. Я си замовив два ліжка в "Лицарськім автобусі"...
Гаррі відчув докори сумління. Йому вилетіло з голови, що суд над Бакбиком так швидко. Судячи з вигляду, Рон теж про це забув. Вони лише тепер згадали про обіцянку підготувати аргументи для захисту Бакбика. Захопившись "Вогнеблискавкою", вони забули про все.
Геґрід налив їм чаю і запропонував домашніх булочок, від яких вони чемно відмовились: кулінарні здібності Геґріда були їм добре відомі.
— Мушу з вами трохи побалакати, — Геґрід з незвично серйозним виглядом усівся поміж них.
— Про що? — запитав Гаррі.
— Про Герміону.
— А що з нею таке? — запитав Рон.
— Таке... що їй самотньо. Після Різдва вона часто сюди приходить. Спершу ви не балакали з нею через "Вогнеблискавку", а тепер не балакаєте, бо її кіт...
— ...стеребив Скеберса! — сердито вставив Рон.
— ...бо її кіт повівся, як усі коти, — вперто вів Геґрід. — Вона тут кілька разів аж плакала, бідачка. Їй зараз дуже тєжко. Знаєте, трохи забагато на себе взєла... Та все ж викроїла часу і для мого Бакбика, отак... Знайшла пару файних аргументів... Тепер він має надію...
— Вибач, Геґріде, ми теж повинні були допомогти... — почав незграбно виправдовуватися Гаррі.
— Та я ж тебе не виную! — відмахнувся від вибачень Геґрід. — Один Господь знає, скілько ти всього мав на душі... я ж видів, як ти день і ніч тренувався. Але скажу по правді: я си сподівав, то друзі для вас важливіші за мітли й пацюків. Ото й усьо.
Гаррі й Рон знічено перезирнулись.
— Знаєш, Роне, як вона си засмутила, коли Блек мало не штрикнув тебе ножем. Герміона має таке добре серце, а ви з нею не балакаєте...
— Коли вона позбудеться того котяри, я знову з нею розмовлятиму! — сердито вигукнув Рон. — Але ж вона й слухати не хоче! А то ж не кіт, а чудовисько!
— Видиш... люди іноді так подурному прив'язуються до своїх звірєток!.. — розважливо мовив Геґрід. Бакбик за його спиною виплюнув на подушку кілька тхорячих кісток.