Година бика

Ефремов Иван Антонович

— Я бачу вашу гру, але не чекала від ученого ватажка прибульців такої безсоромності й зухвалості!

Фай Родіс мовчала, згадуючи семантику забутих на Землі лайливих слів, з якими довелося познайомитись на Тормансі. Це ще більше розгнівало тормансіанку.

— Я не дозволю, щоб ви розгулювали тут у такому вигляді! — закричала вона.

— У якому вигляді? — здивовано оглянула себе Фай Родіс. — А, здається, я розумію. Але ваш чоловік сказав, що цей вигляд йому до вподоби.

— Сказав! — задихнулася від гніву Янтре Яхах. — Ви не розумієте, що ви непристойні. — Вона

з підкресленою відразою оглянула Родіс.

— Вбрання за вашими звичаями не годиться для вулиці, — погодилася Родіс— Але в житлах? Ваш одяг, приміром, мені здається і красивішим, і зухвалішим.

Тормансіанка, одягнена в сукню з низьким корсажем, що оголював груди, і в короткій, розрізаній на вузькі стрічки спідниці, яка при кожному поруху відкривала стегна, здавалася справді більш оголеною.

— Крім того, — ледве помітна усмішка ковзнула по губах Родіс, — у цьому металі я абсолютно неприступна.

— Ви, земляни, або безмірно наївні, або дуже хитрі. Невже не розумієте, що ви вродлива, як ніяка жінка моєї планети? Вродлива, незвичайна й небезпечна для наших чоловіків… Навіть тільки дивитися на вас… — Янтре Яхах нервово стиснула руки. — Як мені вам пояснити? Ви звикли до досконалості тіла, це стало у вас нормою, а в нас — рідкісний дар.

Фай Родіс поклала руку на оголене плече Янтре Яхах, і та відсахнулася, замовкнувши.

— Вибачте мені, — легенько вклонилася Родіс. Вона розмотала тюрбан і вмить одягнулась.

— Але ви обіцяли чоловікові якісь танці?

— Так, це доведеться виконати. Я не думаю, що це може бути вам неприємним. Одначе стосунки з володарем планети — справа особлива, яка визначає контакти наших світів.

— І я тут ні до чого? — знову спалахнула тормансіанка.

— Так! — підтвердила Фай Родіс, і Янтре Яхах зникла, оніміла від люті.

Фай Родіс постояла в задумі й повільно рушила через залу. Сильна втома притупила її постійну гостроту почуттів. Вона перетнула другу, жовту з коричневим, залу і тільки-но ступила в останню, тьмяно освітлену галерею, що з’єднувала покої володаря з відведеною землянам частиною палацу, як відчула чийсь погляд. Родіс враз напружилась у психічному зусиллі, яке називалось прийомом відсічі зловмисності. Невиразний звук, схожий на скрик здивування й розгубленості, пролунав з темряви. Родіс набрала духу і пройшла мимо, а позаду неї, низько нахилившись, бігла людина, прямуючи в той бік, звідки вона з’явилась.

І раптом унизу щось важко гупнуло. Крик СДФ, що кликав Родіс, проник в усі закутки палацу. Пробігли охоронці. Це був той самий момент, коли “рятувальна” компанія провалилася крізь підлогу Зали Мороку, чи Зали Засудження, як вона офіційно називалась.

Люди Землі ще не розуміли, що охоронців палацу й нижчих начальників не можна вважати за нормальних, хай недостатньо освічених та вихованих, але людей, які відповідають за свої вчинки. Ні, “лілові” були морально неповноцінними, психологічно зламаними істотами, нездатними мислити, відданими волі вищих начальників, які повністю звільнили себе від відповідальності. Такого висновку й дійшли зорелітники, які після стислого звіту Фай Родіс обговорили

те, що сталося.

— Усі ми наробили безліч помилок. — Родіс обвела товаришів усміхненими очима. — Чи мені дорікати вам, коли самій хочеться розворушити, розвалити цю чавунну впертість, бажання зберігати потворні порядки?

— Нас просто приголомшили сховища інформації, — сказала Чеді, — старовинні храми та інші занедбані приміщення, набиті стосами кннжок, паперів, карт і документів, запліснявілих, інколи напівзогнилих. Щоб дати лад хоча б одному такому сховищу, потрібні сотні старанних працівників, а приблизне число таких сховищ по всій планеті — майже триста тисяч.

— Не краща справа і з витворами мистецтва, — зауважив Ген Атал. — У будинках Музики, Живопису й Скульптури виставлено лише те, що подобається Раді Чотирьох та їхнім найближчим поплічникам. Решту, старе й нове, звалено в зачинених приміщеннях, куди ніхто не навідується. Я заглянув в одне. Там купи злежаних полотен і безладні піраміди статуй, вкритих товстим шаром пилу. Серце стискається, коли дивишся на це кладовище колосальної творчої праці, мрій, надій, які ось так “реалізовувало” людство Ян-Ях!

— Отже, все зрозуміло, — сказала Евіза Танет. — Перебуваючи тут, ми нічого не побачимо, крім того, що нам дозволять показати. В результаті ми доставимо на Землю жахливо спотворену картину життя Торманса, і наша експедиція дасть дуже мало користі!

— Що ж ви пропонуєте? — запитав Вір Норін.

— Піти в гущавину звичайного життя планети, — переконано відповіла Евіза. — Днями ми зможемо зняти скафандри, і наша металева зовнішність нікого не бентежитиме.

— Зняти скафандри? А зброя вбивць? — вигукнув Ген Атал.

— І все ж доведеться, — спокійно сказала Родіс, — інакше нас цуратимуться люди Торманса. А лише завдяки їм ми матимемо істинне уявлення про життя тут, його цілі й сенс. Безглуздо розраховувати, що ми, семеро чоловік, розкопаємо величезні завали занедбаної інформації і зможемо розібратися в ній. Нам потрібні люди з різних місць, різних суспільних рівнів і професій. А професія тут дуже важлива, вона в них одна на все життя.

— І, незважаючи на це, вони працюють погано, — зауважила Чеді. — Тівіса й Тор оглядали біологічні інститути планети й були вражені неймовірною занедбаністю заповідників і парків-гинуть виснажені ліси, повністю вироджується фауна. Знімайте-но скафандр, Евізо!

— Доведеться потерпіти ще днів шість.

Зорелітники стали розходитися по кімнатах, щоб підготувати чергову передачу на “Темне Полум’я”.

— Ви хотіли побачити Веду Конг? Тоді ходімо, — раптом звернулася Родіс до Чеді.

Чорний СДФ, який довго німував, задріботів з кутка до дивана. Фай Родіс дістала з нього “зірочку” пам’ятної машини і розгорнула фольгу. Гранатовий колір свідчив про біографію ліричного напряму. Кілька маніпуляцій Родіс — і перед високою, задрапірованою блакитним стіною виникло живе марево. Стереофільми ЕВК нічим не поступалися сучасним, і Веда Конг крізь століття, що спливли в минуле, ввійшла і сіла перед Родіс та Чеді в ажурне металеве крісло того часу.