Година бика
Шрифт:
— Безумовно, я переможена тут, — погодилась Олла. — Родіс і Евіза вміло скористалися впливом ритмів на підсвідомість. Спільний ритмічний спів, кружляння вважалися в давнину як елемент магії для впливу на людей, так само як воєнні марширування і спільна гімнастика у йогів. Тантричні “червоні оргії” в буддійських монастирях, містерії на честь богів кохання і родючості в храмах Еллади, Фінікії і Риму, танці живота в Єгипті й Північній Африці, “чарівливі” танці Індії, Індонезії і Полінезії в минулі часи справляли на чоловіків не стільки еротичний, як гіпнотичний вплив. Лише набагато пізніше психологи
— Отож не слід звинувачувати Родіс у легковажності й необдуманості дій. Цей танок вона, як видно, готувала давно, аби показати їхню спорідненість із нами, — переконано сказав Гріф Ріфт.
Поза стінами садів Цоам на другому заломі передгір’їв ріс невеликий лісок, дерева в ньому настільки були схожі на земні криптомерії, що навіть здалеку викликали в Родіс припливи туги за рідною планетою. Криптомерії росли довкруг її школи першого циклу. Перший цикл був найважчим у дитинстві. Після свободи і безтурботності нульового циклу наставала пора суворої відповідальності за свої вчинки. Маленька Фай часто тікала в затінок криптомерієвого гаю, щоб там виплакатися.
І нині, опинившись за межами палацу і прогулюючись з інженером Таелем, Родіс кинулась до дерева і пригорнулась до його стовбура, вдихаючи рідний запах смоли й кори, нагрітої сонцем. Скафандр заважав їй відчути запах живого дерева, бо притуплював притаманне землянам загострене відчуття навколишнього шкірою всього тіла, а від стовбура пахло лише пилом.
Почуття безвиході, забуте з часів інфернальних випробувань, стисло груди Родіс, і вона опустила голову, аби Евіза й Вір не прочитали на її обличчі тугу за батьківщиною. Рідне дерево ошукало. А скільки ще чекає тут обманів, насамперед серед людей, схожих на земних і таких чудових душевно!
Інженер Таель під різними приводами провів перед землянами близько сотні товаришів і знайомих. Незважаючи на дивовижну однорідність групи, гості із Землі порадили вилучити майже тридцять чоловік. Такий високий відсів спочатку приголомшив Таеля. Земляни пояснили, що вони розпізнали не лише прямих носіїв зла і заздрісників, які приховували свою пошкоджену, неповноцінну психіку, а й тих, чиї прагнення до знань і духовної свободи поступалися властивим нетренованій людині недолікам її психіки.
Через вісім днів людей Торманса зібралося достатньо, щоб розпочати сеанси. На подив землян, це були лише “джи” — довгоживучі: технічна інтелігенція, вчені, люди мистецтва. Фай Родіс зажадала, щоб запросили й “кжи” — короткоживучу молодь. Інженер Таель збентежився.
— Вони не одержують достатньої освіти, і ми майже не спілкуємося з ними. Тому я не знаю тих, які заслуговують довір’я. І до того ж навіщо це їм?
— Я даремно змарнувала на вас час, — суворо сказала Родіс, — якщо ви досі не збагнули, що майбутнє може належати або всім, або нікому.
— У них класове гноблення принизливіше, ніж було у нас при
Тормансіанин побагровів, губи його затремтіли, і він втупив свої фанатичні очі в Родіс з такою собачою відданістю і благанням, що Чеді стало ніяково.
— Справді, у нас різко розділені ті, що мають право на освіту, і неосвічені. Але ж вони відбираються за реальними здібностями з усієї маси дітей, які народжуються. І вони сповна щасливі, ці люди “кжи”!
— Цілком так само, як і ви, “джи”. Ви займаєтесь обраною справою, творите, робите відкриття. Тоді чим пояснити ваші шукання й душевні терзання? Ні, я бачу, що ми досягли ще небагато чого. Це мій прорахунок! Прогулянки відміняються, і ми з вами візьмемось до історичної діалектики.
Переляк, що сягав відчаю, не сходив з обличчя Таеля.
“Він чекає нещадної розправи за кожну помилку, — здогадалася Чеді. — Очевидно, тут такий спосіб спілкування з людьми”.
Незважаючи на всі труднощі й перешкоди, показ фільмів відбувся через шістнадцять днів.
У спекотній улоговині, де стебла напівсухої трави, що коливалися вітром, були чи не єдиними ознаками життя, виник такий близький, приголомшливо схожий на Землю світ.
Гріф Ріфт і Олла Дез скористалися вигином захисного поля як внутрішньою поверхнею екрана і, змінюючи кривизну, утворили під кручею пагорба велику сцену.
Для мешканців планети Ян-Ях усе тут було незвичайним: і плавання потайки на низьких надувних плотах по темному морю, і раптова поява світних знаків на гоніометрі від невидимого ультрафіолетового маяка, і висадка під прибережними кущами, й’підйом угору з орієнтиром на розмиту сяючу пляму якогось зоряного скупчення, і пошуки двох невисоких дерев, між якими пролягав вхід у заборонену тепер для всіх інших улоговину, і незвичайне розсіяне й похмуре світло, що виходило нізвідки і осявало дно улоговини з борознами вимоїн, між якими сідали схвильовані відвідувачі. Це настільки відрізнялося від монотонного життя Ян-Ях з її до отупіння одноманітною роботою і примітивними розвагами, що створювало незвичну атмосферу нервового піднесення.
Зненацька з непроникної пітьми захисного поля виникло зображення круглої зали зорельота, де шестеро землян вітали гостей їхньою рідною мовою. Спочатку всі прибульці далекого світу здавалися тормансіанам красивими, але дуже схожими. Чоловіки — високі, з мужніми виразними обличчями, серйозні до суворості. Жінки — з вишукано правильними дрібними рисами, ідеально прямими носами, твердими підборіддями, губаті й дужі. Лише коли око звикало до цих загальних особливостей, мешканці Ян-Ях помічали індивідуальну різноманітність землян.
Хто-небудь із зорелітників, найчастіше Олла Дез, коротко пояснював тему стереофільму, і зореліт зникав.
Перед тормансіанами хлюпалося неймовірно прозоре море з синьою водою. Чисті пляжі чорного, рожевого і червоного піску вабили поєднатися з сонцем і морем. Проте мальовничі береги були майже безлюдні на відміну від зручних для купання місць на Тормансі, вщерть заповнених людьми. Час від часу сюди приходили люди, плавали, пірнали й потім швидко зникали, роз’їжджаючись у відкритих вагонах маленьких поїздів, що снували вздовж узбережжя.