Година Бика
Шрифт:
— Там щось коїться? — запитала Родіс.
— Нічого. Там вартові й прислуга садів.
— Чому ж вони такі невитримані? Хіба правителі, які тут живуть, не вимагають тиші?
— Не знаю. В місті шуму набагато більше. В палаці не чутно, а до зручностей інших їм байдуже. Слуги володарів нічого не бояться, якщо до вподоби своїм володарям.
— Тоді вони їх дуже погано виховують!
— А навіщо? І що ви маєте на увазі?
— Насамперед уміння стримувати себе, не заважаючи іншим людям. У цьому єдина можливість зробити спільне життя щасливим для всіх без винятку.
—
— Значно більшого. Вищих ступенів сприйняття і самодисципліни, коли думаєш спершу про іншого, потім про себе.
— Це неможливо!
— Це досягнуто вже тисячоліття тому.
— Виходить, і у вас не завжди було так?
— Авжеж. Людина подолала незліченні перепони. Але найважчим і найголовнішим було подолання самого себе не задля одиниць, а для всієї маси. А згодом це стало просто. Вміння розуміти людей і допомагати їм принесло відчуття власної значимості, для якого не вимагалося ні особливого таланту, ні виняткової інтелектуальності — це і є шлях більшості людей. Вони відчули, як стають чуйнішими, вправнішими й відкритішими, з величезною перевагою над вузькими інтелектуалами, навіть і розумнішими.
Інженер промовчав, прислухаючись до далекого ревіння радіо й людського гомону.
— А тепер розкажіть мені про способи зберігання інформації на планеті Ян-Ях. І допоможіть одержати її.
— Що цікавить вас насамперед?
— Історія заселення планети з часу приходу сюди ваших людей і донині. Особливо мене цікавлять періоди максимального заселення та подальшого різкого спаду населення Ян-Ях. Звичайно, з економічними показниками і зміною ідеології.
— Усе, що стосується нашої появи тут, заборонено. Так само закрита вся інформація про періоди Великої Біди й Мудрої Відмови.
— Не розумію.
— Володарі Ян-Ях нікому не дозволяють вивчати так звані заборонені періоди історії.
— Неймовірно! Мені здається, тут якесь непорозуміння. А поки що познайомте мене хоч би з тією історією, яку дозволено, але тільки з точними економічними показниками і статистичними даними обчислювальних машин.
— Дані обчислювальних машин нікому не показуються, не показувались і раніше. Для кожного періоду вони обробляються спеціальними людьми в секретному порядку. Обнародувалось лише дозволене.
— Яке ж значення мають ці відомості для науки?
— Майже ніякого. Кожен період правителі старалися подати таким, яким хотіли.
— Чи є можливість добути справжні факти?
— Лише побічним шляхом, у рукописних мемуарах, у літературних творах, які уникли цензури чи знищення.
Фай Родіс підвелась. Інженер Толло Фраель теж підвівся, похнюпившись, принижений у своєму рабстві дослідника. Родіс поклала руку на його плече.
— Так і вчинимо, — лагідно сказала вона. — Спочатку загальний нарис історії в дозволеному обсязі, потому постарайтеся знайти все, що вціліло від минулих цензур, виправлень, точніше — спотворень і прямої дезинформаціі. Не журіться, на Землі були схожі періоди. А що сталося згодом, невдовзі побачите.
Інженер мовчки провів її до палацу.
Розділ VI
ЦІНА
— Евізо, де Родіс?
— Не знаю, Вір.
— Я не бачив її три дні.
Чеді шукала її всюди — від Кола Відомостей до покоїв верховного володаря, але туди її не допустили.
— Родіс зникла після показу наших стереофільмів, як тільки Тівіса й Тор полетіли до хвостової півкулі Торманса, так і не дочекавшись дозволу зняти скафандри, — сказав Вір.
— На жаль, — згодилась Евіза, — доведеться ще трохи поносити панцир. Я звикла до металевої шкіри, та коли звільнилася від трубок і лицьових щитків — стало просто чудово. Біофільтри заважають значно менше… А ось і Ген Атал! Чи знаєте ви що-небудь про Родіс?
— Родіс у Залі Темряви. Я піднімався по чорних сходах, а вона йшла поруч з Чойо Чагасом у супроводі вартових, яких так недолюблює Чеді.
— Не подобається мені все це, — сказав Вір Норін.
— Чому ви тривожитесь? — спокійно запитав Ген Атал. — Фай усамітнюється з Чагасом. Володар з володарем, як вона жартує.
— Ці нечеми-володарі, котрі зневажають дисципліну, схожі на тигрів. Вони небезпечні своїми нестримними емоціями, які штовхають їх на безглузді вчинки. А СДФ Родіс стоїть тут вимкнений.
— Зараз побачимо, — інженер броньового захисту зробив у повітрі хрестоподібний жест руками.
Коричнево-золотистий, кольору Генового скафандра СДФ відразу підбіг до його ніг. Кілька секунд — і циліндр на високій ніжці, що висунулася з купола спини робота, загорівся бузково-рожевим світлом. Перед стіною кімнати згустилося, фокусуючись, зображення частини пілотської кабіни «Темното Полум’я», перетвореної на пост зв’язку і спостереження.
Миловидне обличчя Неї Холлі здавалося стомленим у полисках зелених, голубих і оранжевих вогників, що засвічувалися на різних пультах.
Нея привітала Гена і, раптом насторожившись, запитала;
— Чому не в обумовлений чак?
— Треба глянути на «дошку життя», — сказав Ген.
Нея Холлі перевела погляд на світло-кремову панель, де яскраво й рівно світилися сім зелених вогнів.
— Бачу сам! — вигукнув Ген, попрощався з Неєю і вимкнув робота.
— Ми все взнали! — сказав він Евізі й Віру. — Родіс жива, і сигнальний браслет на ній, але, можливо, її тримають… як це називається…
— У полоні! — підказав Вір Норін.
— г Хто в полоні? — продзвеніла позаду Чеді.
— Фай Родіс! Вір бачив її в Залі Темряви з Чойо Чагасом три дні тому, а ми зовсім з нею не зустрічалися.
— То ходімо в Залу Темряви, і хай Ген покаже, куди вони зникли, — Чеді хутко пішла попереду.
У кінці серпоподібної зігнутої галереї вони спустилися на чорні килими, оточені колом чорних колон, альковів і стін Зали Темряви, як її називали зорелітники.
Ген Атал відійшов до сходів з балюстрадою, подумав кілька секунд і впевнено попрямував до темного простору між двома зближеними колонами. Двері за ними виявилися замкнутими. Після кількох невдалих спроб відчинити їх Ген Атал різко постукав.