Година Бика

Єфремов Іван

Серед них не було шукачів сліпого щастя, і тому не було людей розчарованих, які зневірилися в усьому. Були відсутні психологічно слабкі індивіди, котрі гостро відчувають свою неповноцінність і через це отруєні заздрістю і садистською люттю. На вольових і правильних обличчях не проглядалося ні розгубленості, ні настороженого побоювання, ні стурбованості про долю свою і своїх близьких, яка ізолює людину від ї побратимів.

Тормансіани не побачили жодної знеможеної нудьгою людини. Земляни усамітнювалися для роздумів, переживань, для відпочинку після щойно завершеної тяжкої праці. Але тимчасова нерухомість і глибокий спокій були готові в одну мить змінитися могутньою дією думки і тіла.

Живі

видіння прекрасної Землі розбудили гостру, незнану раніше тугу в невеличкої купки землян, відрізаних від батьківщини неймовірною безоднею простору. Тормансіани намагалися не помічати нездоланну привабливість побаченого світу, вони переконували себе в тому, що їм показали навмисне підготовлені інсценування. Але гігантські охоплення, всепланетний масштаб видовища свідчив про правдивість стереофільмів. І, пересвідчившись у достеменності, жителі Ян-Ях перейнялися такою ж тугою, що й жителі Землі. Та причина цієї туги була інша. Тут, на вершині горба у фортеці грізних володарів, в оселі страху і взаємної ненависті, постало видовище казкового життя. Ніби їх підвели до широко розчинених воріт саду, де ніщо не приховувалось від їхніх жадібних очей і водночас було недоступне. А внизу тулилося багатомільйонне місто Центру Мудрості, назва якого звучала іронічно на курній і вбогій планеті.

— Може, досить для першого разу? — запитала Фай Родіс, помітивши втому на обличчях глядачів.

Чойо Чагас скоса глянув на присутніх, його дружина Янтре з усіх сил притискала руки до грудей. Інженер Таель підвів голову і намагався непомітно змахнути сльози, що котилися в густу бороду. Такі ж сльози Чойо Чагас побачив у Зет Уга. Спалах непоясненного гніву оволодів ним:

— Так, годі! Кінчайте!

Здивовано глянувши на володаря, Фай Родіс вимкнула зв’язок із зорельотом. СДФ погасили й сховали випромінювачі. Глядачі пішли до себе, а Фай Родіс ступила до Чойо Чагаса, який знаком попросив її затриматись. Коли в спорожнілому залі лишилися тільки вони вдвох, Чойо Чагас уперше взяв Родіс за лікоть, але злегка скривився і відпустив руку. Родіс засміялась.

— Я звик до вашого обличчя без щитка і забув, що решта метал. Інколи мені здається, що земляни звичайнісінькі роботи з головами живих людей, — пожартував володар, заводячи гостю до знайомої кімнати із зеленим драпіруванням і кришталевою кулею.

— А може, ми справді лише роботи? — запитала Родіс, вклавши в погляд і усмішку німого кокетства, і жіночий виклик.

Чойо Чагасу довелося напружити всю волю, щоб не піддатися могутній принадності земної жінки. Він одвернувся, відчинив чорну шафу й дістав предмет, схожий на стародавню люльку. Влаштувавшись у кріслі навпроти Родіс, закурив. Крізь димок, що різко пахнув, володар планети придивлявся до Фай Родіс, і його вузькі очі пойнялися пеленою забуття. Він мовчав так довго, що Родіс заговорила першою:

— Що означала ваша команда «кінчайте!»? Невже вам не сподобалася Земля?

— Фільми технічно бездоганні. Ми ніколи не бачили нічого подібного!

— Хіба справа в техніці? Я маю на увазі нашу планету.

— Не мені судити про казочки. Як я можу відрізнити брехню від правди, не знаючи про вашу планету нічого, крім оцих картинок?

Фай Родіс підвелася, трохи зіпершись на край химерного стола, й уважно подивилась на Чойо Чагаса.

— Зараз ви брешете, — сказала вона рівно, уникаючи звичного для тормансіан модулювання тональності голосу. — Допоможіть мені зрозуміти вас. Ви, людина видатного розуму, чому ви уникаєте говорити прямо, правдиво? Чого ви боїтесь?

Чойо Чагас повільно підвівся, холодний і бундючний. Фай Родіс не відступила, коли він зупинився перед нею, витягнувши шию і навалившись на стіл стиснутими кулаками. Їхній мовчазний поєдинок тривав доти, доки володар не відступив,

витираючи лоба тоненькою жовтою хустиною.

— Ми могли б вас знищити, — скривився він у недобрій і недоречній посмішці, — а натомість я ще змушений перед вами звітувати!

— Невже ця жертва вас обтяжує? — інтонація Родіс звучала неприхованим глумом. — Ви боїтеся, що з’явиться ще один зореліт і обидва кораблі розтрощать ваші міста, палаци, заводи? Але я певна, що ви й ваші поплічники байдуже сприймете загибель мільйонів жителів Ян-Ях, руйнування тисячолітньої праці, зникнення видатних творів людського, генія, тільки б лишилися жити ви! Чи не так?! — зненацька різко запитала Родіс.

— Так, — здригнувшись, зізнався Чойо Чагас. — А кого жаліти? Погань, нікчемних людців з дріб’язковими почуттями? Старий мотлох віджилого мистецтва, який лежить непотрібним звалищем у припалих пилом сховищах? Шкідливих фантазерів «джи»?

— Але ж вони люди! — вигукнула Родіс.

— Де там! Ні!

— А хіба ви допомагаєте їм стати людьми? Я не можу зрозуміти вас. Найпрекрасніше в житті — зараджувати людям, і особливо коли маєш для цього владу, силу, можливості. Чи може бути більша радість? Невже ви навіть не думали про це, нещасний чоловік?

— Ні, це ви нещасна! — заволав володар. — Істинна давня приказка, що для жінки існує теперішнє і майбутнє, минуле ж — ні. Який ви історик, коли не розмієте, що море порожніх душ розливалося по планеті, випивши, обжерши, витоптавши всі її закутки!

Фай Родіс уже заспокоїлась.

— Чи відомо вам, що мозок людини наділений унікальною здатністю виправляти спотворення зовнішнього світу, і не тільки візуальні, а й розумові, які виникають через викривлення законів природи в неправильно влаштованому суспільстві? Мозок бореться з дисторсією, виправляючи її до прекрасного, спокійного, доброго. Я кажу, певна річ, про нормальних людей, а не про психопатів з комплексом неповноцінності. Хіба ви не знаєте, що обличчя людей здалеку завжди красиві, а чуже життя, побачене збоку, здається цікавим і значущим? Отже, в кожній людині закладені мрії про прекрасне, які сформувалися за тисячі поколінь, і підсвідомість схиляє нас до добра більше, ніж нам здається. Як же можна говорити про людей, як про непотріб історії?

— Мені починає подобатись ваша відвертість, — з кривою посмішкою сказав Чойо Чагас. — Але кажіть далі!

— Знаю, що ви тепер не сумніваєтесь у нешкідливості наших намірів. Скільки разів ваші люди намагалися вловити хоча б краплю ворожнечі в будь-кого з нас, навіть після пробної атаки зорельота за вашим наказом! Адже тут нічого не чиниться без наказу Ради Чотирьох?!

— Авжеж, — знову піддаючись дивній магнетичній силі жінки Землі, підтвердив володар.

— Коли так, то справа у вигаданій загрозі, яка нібито виходить від нас. Я зрозуміла, що ви хочете заборонити показувати життя Землі народові Ян-Ях. Але ви повинні діяти за якоюсь спонукою, продиктованою вашим баченням світу, системою поглядів. Ми, земляни, не угледіли у вашій примітивній пропаганді ніяких глибоких турбот про вдосконалення вашого суспільства і людей. Збереження існуючої структури потрібне лише купці правителів. В історії Землі це занапастило сотні держав і мільйони людей. Ви тут не так давно пережили катастрофу перенаселення…

Фай Родіс обірвала мову, з подивом відзначивши, що володар Торманса раптом змінився на обличчі. Чойо Чагас уперше втратив самовладання.

— Годі! Не хочу! Ні слова про Землю! Ненавиджу! Ненавиджу прокляту Землю, планету безмежного страждання моїх предків!

— Ваших предків? — запитала Фай Родіс, і в неї перехопило в горлі: її здогад підтвердився.

— Так, так, моїх, так само, як і ваших! Це таємниця, яку оберігають багато століть, і розголошення її карається смертю!

— Чому?