Година Бика
Шрифт:
— Ви повинні відмінити закон про ранню смерть: ні «джи», ні «кжи» більше не буде. Не годуватимете дітей фальсифікованими продуктами! Витратите в сотні разів більше коштів на виховання, на кращі школи, подорожі, на загальне поліпшення життя. Збудуєте більше лікарень, їдалень, житла. Створите музеї. Іншими будуть науки, мистецтва. Ми допоможемо вам змінити й поліпшити багато чого в житті народу.
— О! Все це набагато важче. Планета надто бідна після Століть Голоду. Не можна все зразу. Багато наших устроїв необхідні. І повірте, «кжи» щасливі, по-своєму, звичайно. — Він
— Але ж це неправильно! Фактичний хід історії інший. Маятник — це лише образ, вигаданий людьми однолінійного мислення, котрі не знають діалектики. Образ народився із страждань у масах людей при наявності дрібних змін системи управління, без корінної її переміни. Адже нічого не зміниться, якщо прийняти доктрину, протилежну попередній, перебудувати психологію, пристосуватись. Мине час, усе зруйнується, приносячи незліченні біди. Ваші економісти не вміють передбачати і боронитися від кількісно-якісної природної пульсації життя. Обов’язок людини знищити ці «маятникові» страждання.
— Облишмо далекі наслідки! Хіба самий тільки приріст розваг, забав не буде цінним досягненням для народу?
— Звичайно, не буде! Прірва між злиденним життям і розвагами стане тим страшніша, чим сильніша ілюзія. Збіднення і звуження індивідуального й суспільного життя людини більше розходиться з тими нереальними видіннями, якими їх отуманюють. Штучна величність, напруженість, повнота почуттів в ілюзіях викликає розщеплення психіки між примарним світом і реальністю життя.
— Виходить, ви не вірите в нас, не вважаєте переворот потрібним?
— Так. Я почула лише порожні слова. У вас і ваших спільників немає знань, не розроблена програма й не досліджена ситуація. Ви не знаєте, з чого почати, до чого прагнути, крім ієрархічних перестановок у вищому класі Ян-Ях.
«Змієносець» підвівся із закам’янілим обличчям. Зробивши над собою зусилля, він заявив, що є ще одне прохання, у якому, він сподівається, земляни йому не відмовлять.
— Озбройте наших лікарів методами, завдяки яким ви продовжуєте життя. Як ви досягаєте своєї сили і краси і живете вдвічі довше від нас?
— Навіщо вам знати?
— Як навіщо? — вигукнув сановник.
— Усе повинно мати мету і сенс. Довге життя потрібне тим, хто духовно багатший, хто може багато дати людям, а якщо цього немає, тоді навіщо? Вас, хто ні про що не дбає, крім себе, своїх привілеїв, байдужих паразитів, без совісті, моралі, обов’язку, — мільйони. Ви ухиляєтесь від своїх прямих обов’язків і водночас привласнюєте в сотні разів більше, ніж тут дається будь-якому іншому членові суспільства. Які переконання дозволяють вам діяти наче грабіжники, довершуючи справу ваших нерозумних попередників, що виснажили ресурси планети і людства Ян-Ях? Невже не паморочиться у вас голова від погляду у величезне провалля між вами й народом?
«Змієносець» скреготнув зубами, стиснув кулаки, тупнув ногою і притьмом
— Стійте!
Незвичайно різкий і непереборно владний наказ земної жінки прикував його до місця. Скорившись, він слухняно втупився в Родіс. Та невловимо швидким рухом, характерним для землян, провела руками по його вбранні, знайшла у спідній кишені на грудях важку коробочку і повернулась до СДФ. Легеньке клацання — і всі записи були стерті. І Родіс повернула коробочку. Весь цей час сановник стояв, як бовдур, повторюючи вголос: «Нічого не пам’ятаю, геть нічого не пам’ятаю», — не відчуваючи, як і в голові його стирається пам’ять про недавню розмову. Фай Родіс при своїх природних здібностях не потребувала ІКП. «Змієносець» побрів до дверей, вклонився і щез. Родіс вимкнула звукозахист, і одразу прозвучали сигнали виклику.
З’явилося зображення Евізи, схвильованої і від цього ще прекраснішої.
— Тяжко поранена Чеді. Роздріблені кістки. Вона у мене в госпіталі.
Евіза назвала ліки й інструменти, які необхідно отримати з «Темного Полум’я», і сказала, що вони з Норіном зараз підуть до начальника міста, щоб попередити його про відправку з «Темного Полум’я» автоматичного дискольота, і домовляться про місце для його посадки.
— Чеді непритомна?
— Вона спить.
— Я прийду.
Родіс поставила долоню ребром (сигнал кінця зв’язку) і перемкнула СДФ на маяк корабля.
Вір Норін і Евіза прийшли до начальника міста у великий будинок на пагорбі, поблизу Центрального госпіталю. Сотні людей снували темними високими коридорами, куди виходило багато масивних дверей. Всемогутні картки зробили свою справу. Обох землян провели до начальника, навіть до секретарів якого рядові «кжи» й «джи» столиці потрапляли лише через кілька місяців чекання.
Величезна кімната з велетенським столом і глибоким кріслом підкреслювала значення сановника — огрядного, пещеного й страшенно пихатого. Він підвівся з помітним зусиллям, вклонився і знову розвалився в кріслі, мовчки показуючи Віру й Евізі на сидіння перед столом.
Вір Норін у кількох словах виклав прохання. Настало довге мовчання. Сановник перегорнув якісь папери, що лежали перед ним, підвів погляд, і земляни побачили знайому тупу бундючність, яка всіх «Змієносців» робила схожими.
— Випадок особливий. Ніколи автоматами не стріляли по місту. Я не можу дозволити.
— Але термінові посилки такого типу тисячі років практикуються на Землі. Це абсолютно безпечно! — запевнив Вір Норін.
— А раптом щось зіпсується? Раптом диск упаде на місце проживання поважних осіб…
— Зрозумійте, цього бути не може!
— Все одно такого немає у постановах. Треба послати запит до Ради Чотирьох!
— То пошліть! Йдеться про життя людини! «Змієносець» став злякано-обуреним, так ніби в його особі верховну владу скривдили.
— Навіть якщо я зважусь скористатися прямим зв’язком, щоб доповісти, все одно отримати дозвіл одразу не можна. І я не певен, що рішення буде на вашу користь.
Евіза підхопилась, очі її палали. Підвівся і Вір Норін. Вони подивилися одне на одного й раптом розсміялись.