Голубий пакет

Брянцев Георгий Михайлович

— Першокласний похорон, Григорію Опанасовичу! — усміхнувся веснянкуватий парубок у солом'яному брилі.

— Ану лишень плигай туди, Тимошку, — наказав йому Чорноп'ятов. — Пощупай, як вони себе почувають. Та обережно, гляди! Петре! Федоре! — звернувся він до інших двох. — А ви пошукайте пошту і зберіть зброю. Живо!

Троє партизанів плигнули вниз.

— А їх не витягатимемо, — промовив Калюжний, маючи на увазі вбитих гітлерівців.

Чорноп'ятов посміхнувся.

— Нехай машиною так і їдуть у свій рай без пересадки.

Великий

жовтий портфель неважко було помітити: його кінець стирчав з-під мертвого кур'єра.

Один з підпільників витяг портфель і кинув його Чорноп'ятову.

— Чи не оце воно?

Чорноп'ятов на льоту схопив портфель, одірвав кинджалом його кришку, й на землю висипались газети, листи і великий пакет із цупкого голубого паперу, прошитий, засургучений і опечатаний.

ЦІЛКОМ ТАЄМНО

ДЕРЖАВНОЇ ВАГИ

З ВЕРХОВНОЇ СТАВКИ.

В разі небезпеки— знищити.

Командуючому Н-ською бронетанковою армією

генерал-лейтенанту Отто-Фрідріху Шторху.

Тільки особисто в руки.

Чорноп'ятов до будь-якої бойової операції — малої чи великої, легкої чи важкої — ставився завжди однаково серйозно, вдумливо, розважливо. В цьому проявлялася його дисциплінована натура. Він заздалегідь намагався врахувати всі шанси за і проти, підбити плюси і мінуси, уявити розгортання подій.

І сьогоднішня операція не була винятком. Кожен підпільник, ідучи на неї, заздалегідь знав, що від нього вимагається.

Майже всі учасники нападу провели ніч без сну. Здавалося, куди простіше: вибратись у ліс, вирити «вовчу» яму, замаскувати її і чекати. Але так лише здавалося. Щоб це зробити, треба було насамперед вибрати найпридатніше місце для ями, твердо знати, що машина піде саме цією дорогою, винести з тайників, розкиданих у лісі, зброю, нарешті, вибратися з міста, не потрапивши на очі пильних патрулів.

Попереджені Скитальцем патріоти знали основне: звідки, куди, яким маршрутом проходить спеціальна машина, кількість варти. Та цього було ще не досить.

Поставало багато питань. Їх треба було вирішувати протягом півдоби, і підпільники їх вирішували.

Зараз потрібно було замести всі сліди катастрофи, що мало величезне значення. Цим і займалися підпільники.

6

Опівдні пройшов короткий, але сильний дощ, і зараз по вмитому ніжно-блакитному небу квапливо і врозбрід бігли запізнілі хмари. Яскраво світило сонце.

Начальник місцевого відділення гестапо стояв біля відчиненого вікна, що виходило на міський майдан, і спостерігав, як стікала вода з тротуару, як оживав майдан,

мокрий від дощу.

Задзвонив настільний телефон. Гауптштурмфюрер відійшов од вікна, зняв трубку. Говорив військовий комендант міста майор Фаслер.

Комендант. — Сьогодні о шостій ранку до мене мала прибути машина із спеціальним кур'єром, що йшла до фронту. Зараз уже перша година, а її нема.

Начальник гестапо. — Чим я можу бути корисним, любий майоре?

Комендант. — Що вам сказати… Як ви думаєте, чи не могло з нею що-небудь трапитись у дорозі?

Начальник гестапо. — Поломка? Затримка?

Комендант. — Це дурниця.

Начальник гестапо(жартома). — А чого б ви хотіли?

Комендант. — Хм… Я хотів би, щоб вона прийшла вчасно. Я повинен змінити охорону і вирядити машину далі. Але її нема. Чи не сталась аварія? Навмисна, так би мовити, аварія?..

Начальник гестапо. — Що, що? Навмисна аварія?

Комендант. — Авжеж.

Начальник гестапо. — На своїй території я виключаю можливість аварії і диверсії. На дорогах спокійно і перевірено. Партизани орудують далеко від наших місць.

Комендант. — Тоді що ж мені думати, з вашої ласки, пане гауптштурмфюрер?

Начальник гестапо. — Не зррзумів.

Комендант. — Я питаю вас, що мені думати? Машина виїхала на початку сьомої з села Лопухово, а в Горєловв ще й досі не прибула.

Начальник гестапо(з деякою тривогою). — Звідки вам відомо, що вона виїхала з села Лопухово?

Комендант. — Я посилав туди двох мотоциклістів. Щойно вони вернулись і стоять переді мною. Опитування мешканців дає підстави гадати, що машина пройшла село.

Пауза.

Комендант. — Алло! Ви мене чуєте?

Начальник гестапо. — Так, так… Зараз я до вас приїду.

Гауптштурмфюрер поклав трубку, знову зняв її і викликав машину з гаража.

7

Надвечір пройшов невеликий «сліпий» дощ, другий за день.

Згасли барви заходу сонця. Смеркло,

До підвалу, де містилась котельня, світло і вдень проникало слабо. Зараз тут було майже темно. Гасова лампа з тріснутим склом, що чаділа на верстаку, скупо освітлювала частину кімнати.