Гра в паралельне читання
Шрифт:
Не сердься.
Обіймаю.
Та я й не серджуся зовсім. З чого ти взяла? Оповідання прочитав, як
Вчора набирав тебе, хотів порозважати балачками, думав, може, сумно тобі там. А ти скинула. Потім вимкнула… Ну, то я й уявляв тебе весь вечір в обіймах то директора заводу, то головного інженера, то хлопця з твого купе, Андрія, здається. :(
У нас зранку був туман, мов згущене молоко, нічого не видно, ледве доповз машиною до роботи.
Попрацюємо? Не сумуй, скоро додому. Обіймемося.
Віталій відіслав листа і полегшено зітхнув – уроки літератури, здається, закінчилися. Чи радий він із того? Надто протилежні емоції скаламутили вчора його душу. Забуте, силком запхане в дальню шухляду спогадів, закрите на ключ – несподівано і непрохано знову почало сочитися, мов вода через загату… А раптом це дійсно Ліля писала? І це вона їхала за якимось бісом у тому самому потязі? Але ж як це можливо? Вона вже
– Треба пильнувати, коли щось купуємо для Юрчика! Хіба його батьки про це задумуються? Хапають, що блищить чи що в подружок побачили. Катя ще сама дитина, хоч і на роботу вийшла, і навіть півроку там протрималася, хоч як дивно! Про Женьку взагалі мови немає: коли стаєш батьком у двадцять років, у голові ще вітер свище!
– Томо, та не заводься ти! Він уже більше трьох років як батько. Тобто вони батьки. І дитина славна, ти ж сама не натішишся. Чи хіба краще, щоб Юрчика не було? Вже як сталося, що тепер… Чого це ти раптом гарячкуєш? Щось на роботі не так? – Віталій однією рукою обійняв дружину за плечі, а другою закрив ноутбук, відсунувши його від гріха подалі. – Ой, ділова ти моя жінко…
– І правда, чого це мене понесло? А! Так то ж після того оповідання на екологічну тему! Між іншим, дуже пристойне оповідання, раз так проймає читачів, – сумно посміхнулася дружина. – А веселішого нічого жінка Синявського не написала? Може, щось ліричне, жіноче, га?
Конец ознакомительного фрагмента.