"Грант" викликає Москву
Шрифт:
Релінк пригадав, що майор Капп говорив йому, нібито листівку зірвав він сам. Цікаво, хто з них бреше?
Емма Густавівна метушилася, розставляючи закуски й вино, що принесли гості. Коли все було готове, над столом всією своєю важкою постаттю підвівся генерал Штромм.
— Панове, увага, — прогримів його голос, як команда на плацу. — Наповніть бокали. Слово має мій друг Ганс.
Релінк підвівся і промовив тихим приємним голосом.
— Панове хазяї цього затишного дому, що його атестував мені генерал Штромм
Релінк одним духом осушив свій бокал і з урочистим виглядом ждав, поки вип’ють усі. Його тост розчулив Емму Густавівну. Вона пила вино, вдячно дивлячись на гестапівця. Шрагін належним чином відзначив вправність, з якою Релінк повернув цю делікатну тему. Ліля дивилася на Релінка з якоюсь тривожною цікавістю. Генерал Штромм випив і усміхався чомусь сам собі.
Невимушена розмова, проте, не зав’язувалась. Генерал Штромм посилено частував Лілю і Емму Густавівну. Релінк уважно і делікатно поглядав на Лілю і, нарешті, сказав:
— Я стільки чув про вас од генерала, що, мабуть, узнав би на вулиці. Знаєте, що він каже? Найкрасивіша молода жінка в місті, але, на жаль, її окупували, як і місто, та тільки не ми. Можу заявити, що я згодний з генералом.
Ліля почервоніла.
— Просто в місті лишилось дуже мало жінок… А в світі все відносне.
— Не згодний, — люб’язно нахиливши рудувату голову, заперечив Релінк. — Щодо жінок теорія відносності незастосовна.
— Не сперечайтеся з ним, це марне заняття, він же за фахом слідчий! Хо-хо! — прогримів генерал Штромм.
Шрагін помітив, як по обличчю Релінка майнула тінь невдоволення.
Заговорили про музику, і скоро Лілі довелося сісти за рояль. Вона зіграла свою улюблену «Місячну сонату» Бетховена.
Всі довго мовчали. Потім Релінк сказав задумливо і млосно:
— Дивовижна сила генія, забуваєш усе. Ради бога, зіграйте що-небудь Вагнера.
— Не хочеться. Я його не люблю, — відповіла Ліля.
— Що ви кажете! — вигукнув Релінк. — Ви ж німкеня, а Вагнер — це співаюче серце Німеччини.
— А я не люблю, — уперто повторила Ліля і заграла Чайковського з «Пори року».
— О, Чайковський! — тихо вигукнув Релінк, блаженно заплющивши очі.
Генерал Штромм сидів мовчки, і з кам’яним обличчям цідив вино. Шрагін, слухаючи музику, думав весь час про своє, про найголовніше. Так, це люди гестапо…
Релінк і далі сидів поруч з ним на дивані і, здавалося, не помічав і не чув нічого, крім музики, він не зводив свого погляду з Лілі. Раптом вона на середині такту перестала грати.
— Щось страшенно заболіла голова. Пробачте… — вона встала і вийшла з кімнати.
Релінк
— Ваша дружина справляє враження нездорової людини. Чи не потрібна наша допомога? Ми можемо прислати чудового лікаря.
— Нерви! — зітхнув Шрагін. — Ви повинні зрозуміти, що нам не так просто пережити ломку всього життя. Це процес болісний.
— Так, так, ми це розуміємо, — співчутливо і з жалем закивав Релінк. — І дуже прикро, що не всі наші люди розуміють це. — Як щодо цього у вас на заводі? — доброзичливо спитав він.
— Важко відповісти коротко, — попадаючи в тон Релінка і ніби скаржачись, сказав Шрагін. — З одного боку, відома вам листівка, а з другого — щодня бачиш, як спокійно поводяться на заводі робітники.
— Ви чули про спробу висадити в повітря корабель, що ремонтується?
— Чув, — недбало кинув Шрагін. — І все-таки робити висновки ще рано.
— Ви маєте на увазі й себе?
— Звичайно, і себе, — спокійно відповів Шрагін. — Тільки для мене все легше і простіше через те, що маю цей будинок і кохану дружину. А наші ж робітники, та й інженери живуть дуже погано. І варто комусь нагадати їм про недавнє минуле, як це викликає озлоблення до всього сьогоднішнього.
— Невже це минуле було таким гарним? — зовсім без іронії, лагідно спитав Релінк.
— Все в світі відносне, — усміхнувся Шрагін. — В усякому разі, люди жили значно краще, ніж тепер.
— Але безглуздо бути нетерплячим, коли йдеться про влаштування життя в такій величезній країні, як ваша, та ще коли триває війна. Ми ж все-таки не чарівники.
— Це можу зрозуміти я, але як це пояснити тим робітникам, яким не тільки нічого їсти, а навіть нічим грубку протопити?
— Так, міське самоврядування працює дуже погано, — погодився Релінк.
— Там теж не чарівники, — зауважив Шрагін.
— А знаєте, одверто кажучи, — ми ждали тут для себе більш тривожного життя. Мабуть, уже можна сказати, що розрахунок ваших партійних кіл на те, що радянські люди кинуться в безрозсудну боротьбу з нами, м’яко кажучи, не справдився. Цікаво, яка ваша думка щодо цього?
— Що коїться в місті, я просто не знаю, — відповів Шрагін.
— О! Коли б коїлося, то ви б знали! В тому-то й річ! — розсміявся Релінк. — Очевидно, добродії комуністи пішли в таке глибоке підпілля, що не можуть з нього вилізти.
— І все-таки ви помиляєтесь, якщо вважаєте, що люди задоволені своїм нинішнім життям, — сказав Шрагін.
— Скоріше б весна й літо! — тихо вигукнув Релінк. — Тоді все сприйматиметься інакше.
Гості пішли близько першої години ночі.
— Дуже добре все вийшло, — сказала Емма Густавівна. — А я так боялась, так боялась! Ну подивіться, як тактовно вони поставилися до того, що ми відзначали своє свято. Правда, Ігоре Миколайовичу?