Хроніка капітана Блада
Шрифт:
Цими доказами Блад узяв гору в суперечці.
На світанку, минувши протоку, обидва кораблі лягли в дрейф біля південного краю острова Вірген Горда, маючи його з правого борту на відстані близько чотирьох миль. Море було спокійне, тому капітан Блад наказав спустити з «Атревіди» шлюпки, і іспанська команда попливла на них до берега, після чого кораблі рушили далі своїм шляхом до Підвітряних островів.
Пройшовши під легким бризом південніше острова Соба, вони вранці наступного дня опинились біля західного берега Антігуа і, піднявши англійський прапор, кинули якір за десять сажнів на північ від обмілини,
За кілька хвилин після полудня, саме тоді, коли полковник Кортні, правитель Підвітряних островів, чия резиденція знаходилась в Антігуа, тільки-но сів за обідній стіл разом з місіс Кортні й капітаном Макартні, його було приголомшено повідомленням про те, що капітан Блад висадився в бухті Сент-Джон і бажає бути прийнятим.
Полковник Кортні, високий, дуже худорлявий чоловік років сорока п'яти, рудий і веснянкуватий, втупився безбарвними, з червоними повіками очима в свого юного секретаря Айвса, який приніс йому цю новину.
— Ви кажете, капітан Блад? — перепитав він. — Капітан Блад? Який капітан Блад? Певно ж, не пірат, що носить це ім'я, не той клятий негідник з Барбадос а?
Містер Айвс, бачачи, як схвилювався його превосходительство, дозволив собі всміхнутись.
— Саме той, сер.
Полковник Кортні пожбурив серветку на вже накритий стіл і, все ще не вірячи, звівся на ноги.
— І він тут! Він що, божевільний? Дістав сонячний удар? Присягаюсь, я закую його в кайдани за зухвальство, перш ніж пообідаю, я відправлю його в Англію, перш ніж… — Він раптом замовк. — Чорт забирай, — вигукнув він і повернувся до свого заступника. — Нам краще прийняти його, Макартні!
Кругле обличчя Макартні, таке ж червоне, як і його мундир, виражало не менше здивування, ніж обличчя губернатора. Те, що такий негідник, за голову якого оголошено винагороду, має нахабство з'явитися вдень з візитом до губернатора англійської колонії, майже відібрало в Макартні мову. Іще більше — здатність мислити.
Містер Айвс запросив до довгої, прохолодної, скромно вмебльованої кімнати високого, сухорлявого джентльмена, дуже елегантно вдягненого в камзол з темно-брунатної тафти. Великий коштовний діамант сяяв у нього на шиї серед чудового мережива, діамантова пряжка блищала на стрічці прикрашеного плюмажем капелюха, якого він тримав у руці, велика довгаста перлина, що висіла у лівому вусі, світилася серед чорних кучерів перуки. Гість спирався на чорну палицю із золотою головкою. Він був такий не схожий на пірата, цей модний джентльмен, аж усі мовчки втупились у його сухе, довгообразе, сардонічне і загоріле, немов у індіанця, обличчя з високим чолом і очима, що здавались надзвичайно синіми й холодними. Дедалі більше дивуючись, полковник смикнувся і нарешті спитав:
— Ви капітан Блад?
Джентльмен вклонився. Капітан Макартні нервово перевів подих і побажав собі кольки в печінки. Полковник, вирячивши очі, повторив своє «чорт забирай» і кинув погляд на зблідлу дружину, на Макартні, потім знову втупився в капітана Блада.
— Чорт забирай, — ще раз проказав полковник, — ви хоробрий волоцюга. Справді хоробрий.
— Я бачу, ви вже чули про мене.
— Чув, але не повірив би, що ви з'явитесь сюди. Чи ви, бува, не прийшли для того, щоб здатись у полон?
Пірат невимушено ступив до столу. Макартні
— Прочитайте оце, тоді не доведеться багато пояснювати, — промовив Блад, поклавши перед губернатором лист іспанського адмірала. — Військове щастя всміхнулось мені, і він попав до моїх рук разом з джентльменом, якому був адресований.
Полковник Кортні прочитав, зблід і передав листа Макартні. Тоді знову пильно глянув на Блада, і той, неначе відповідаючи на цей погляд, сказав:
— Я прибув сюди, щоб попередити вас і в разі потреби прислужитися вам.
— Прислужитись мені?
— Здається, ви цього потребуватимете. Ваш сміховинний форт і години не втримається під вогнем іспанських гармат, а тоді ці кастільські джентльмени вдеруться в місто. Вам, мабуть, відомо, як вони поводяться в подібних випадках. Якщо ні, то я можу вам розповісти.
— Але ж, до біса, — не стримався Макартні,— ми зараз не воюємо з Іспанією!
Полковник Кортні з холодною люттю повернувся до Блада:
— Призвідець усіх наших нещасть — ви! Це через ваші піратські дії нас хочуть покарати!
— Тому я тут. Однак, на мою думку, мої дії — то лише привід, а не причина. — Капітан Блад сів. — Я чув, тут на Антігуа знайшли золото. Безперечно, про це почув і дон Мігель. Ваш напіввійськовий гарнізон не налічує й двохсот чоловік, а ваш форт, як я вже сказав, — нікчемна руїна. В мене ж сильний корабель, озброєний важкими гарматами, і дві сотні таких відчайдушних хлопців, яких більше ні на Карібському морі, ні взагалі в світі ні в кого немає. Звичайно, я — клятий пірат, за мою голову оголошено винагороду, і якщо ви будете надто вередливі, то нам немає про що говорити. Але якщо у вас є голова на плечах, а я сподіваюсь, що вона є, то ви будете дякувати богу за те, що я прибув сюди, і домовитесь зі мною.
— Домовлюся з вами?
Капітан Блад пояснив, що саме він мав на увазі. Його люди не схильні ризикувати собою заради якихось там химер, до того ж серед них чимало французів, яким, певна річ, явно бракує патріотичних почуттів, особливо коли справа стосується англійської колонії. Вони розраховуватимуть хоч на якусь, нехай і незначну, винагороду за ті цінні послуги, що їх вони готові надати.
— До того ж, полковнику, — додав на закінчення
Блад, — вам треба подбати тут і про свою честь. Вам, мабуть, важко укласти з нами угоду, але вам ніщо не заважає просто найняти нас. Потім, коли діло буде зроблене, ви без ніяких докорів сумління знову зможете нас переслідувати.
Губернатор похмуро подивився на нього:
— Мій обов'язок — закувати вас у кайдани і послати в Англію, де вас повісять.
Капітан Блад і оком не змигнув.
— Ваш найперший обов'язок — зберегти колонію, правителем якої ви є. Зрозумійте, що їй загрожує небезпека. І ця небезпека настільки близько, що не можна гаяти й хвилини. Слово честі, ви зробите добре, якщо не будете зволікати.
Губернатор глянув на Макартні. Погляд Макартні був такий же порожній, як і його голова. Раптом дружина губернатора, яка досі сиділа переляканим і мовчазним свідком того, що відбувалось, підвелась із свого стільця. Вона була така ж худорлява й висока, як і її чоловік. Тропічний клімат передчасно зістарив її і зсушив її вроду. Очевидно, подумав Блад, він не зсушив їй мозок.