Кінець Великого Юліуса
Шрифт:
Коли дійшли до Ермітажу, Смирнов несподівано звернув до арки саду. Миша з досить важким чемоданом у правій руці не зупиняючись пройшов за полковником. Кубиков і Коротков нерішуче затоптались на місці, перезираючись, але до них підійшла людина, що розглядала афіші біля входу, і, посміхаючись, швидко сказала:
— Не затримуйтесь, товаришу Коротков! Проходьте, будь ласка!
Коротков і Кубиков перезирнулись і заспішили, наздоганяючи Смирнова.
Полковник пройшов по алеї, оглядівся, вибрав вільну лавку і сказав, сідаючи:
— Відпочинемо, товариші,
Кубиков не встиг відповісти, тому що Смирнов, помітивши щось, тільки йому зрозуміле, біля входу в сад, підвівся з лави і сказав:
— Пробачте, Ігоре Олександровичу, але час іти далі…
Вони ще раз зупинились, зайшовши в під'їзд, і там до Короткова і Кубикова приєднався ще один чоловік, який потім виявився прокурором району.
Миша і Смирнов пішли, Коротков, Кубиков і прокурор мовчки чекали. Нарешті, в під'їзд увійшла людина в цивільному і квапливо сказала:
— Ідіть, товаришу! Тільки тримайтесь вільніше, одним словом, начебто знайомих прийшли навідати!
Вони піднялися на третій поверх; і в той момент, коли Коротков, який виявився попереду, поставив ногу на площадку сходів, одні з трьох дверей, що виходили на площадку, відчинились і Миша Соловйов, мовчки кивнувши Короткому, запросив увійти.
— А я сподівався, що за дверима буде людина в масці! — з нервовим смішком сказав Кубиков.
— Тихше, Ігоре Олександровичу! — спинив його Смирнов, що стояв на порозі прихожої. — Прошу заходити, товариші, і не відвертати своєї уваги сторонніми розмовами. У нас мало часу.
Юлин обідній стіл був відсунутий до вікна; на підлозі, де стояли ніжки стола, Миша зробив крейдою позначку. Простір підлоги, що звільнився, він накрив білою простинею і поставив на неї два невеликі шкіряні чемоданчики, подібні до тих, з якими ходять балерини і футболісти. Трохи далі від них стояв третій чемодан, який Миша приніс із машини. Тепер він був розкритий, і у відділеннях виднілись інструменти, коробки з матеріалами, електричний паяльник, прилади.
— Товариші, — звернувся Смирнов до Короткова. — Ми зараз покажемо вам один прилад і комплект вибухівки до нього. Треба, по-перше, визначити прилад і, по-друге, знешкодити вибухову речовину. Наш інженер зараз продемонструє вам прилад.
Миша подав Кубикову і Короткову тонкі замшові рукавички без ґудзиків, на резинці. Інженер, сива людина, що вже почала повнішати, діловито крякнув, став коліньми на простиню, розкрив перший чемодан і заходився обережно знімати чорні замшові футляри з деталей.
— Ігоре Олександровичу! — звернувся полковник до Кубикова. — Ви великий спеціаліст щодо приладів. Що, ви скажете про цю штуковину?
Кубиков мовчки розглядав одну деталь за одною.
— Лупу! — уривчасто сказав він. Миша подав сильну лупу.
Інженер відкрив другий чемодан; Коротков зразу ж потягся до пристосування, що підводило вибухівку.
— Міна! — сказав він. — І досить сучасного зразка!
— Це зброя мирного часу! — кивнув Смирнов і вимушено посміхнувся.
— Що
— Все, що потрібно для роботи, лежить у нашому чемодані, — сказав Смирнов. — З приладом ми, власне, уже розібрались. Та й вибухівку ми зуміли б самі знешкодити. Але ви, товариші, запрошені як експерти! Колись вам доведеться виступити на суді і розповісти все, що ви сьогодні бачили!
— Різці! — сказав Кубиков, скинув піджак і закачав рукави. Інженер простяг йому ящик з набором електрорізців.
Смирнов із задоволенням спостерігав за роботою Короткова і Кубикова. Тепер він розумів, чому Пономарьов, рекомендуючи їх, назвав близнятами. Смирнов зрозумів також, чому самозаглиблений, стриманий Коротков працює з Кубиковим. Доторкнувшись до приладу, Кубиков ніби на очах переродився. Він замовк. Смирнову навіть здалося, що він схуд. А найбільше здивували полковника руки Кубикова. Інструменти, потрапляючи до нього, робились ніби продовженням пальців, і розміри нової ізоляційної оболонки, яку він тут же змайстрував, точно збіглися з оригіналом, хоч Кубиков і не вимірював його.
Інколи він перемовлявся з Коротковим лаконічними зауваженнями, півфразами, напівжестами, і важко було визначити, хто ж із них ведучий у співдружності. Ні, це було абсолютне поєднання ученого і конструктора — вони однаково мислили, тільки Коротков виражав свою думку в цифрах і формулах, а Кубиков мислив у металі, склі, пластмасі, дереві. І полковник з насолодою людини, яка вміє цінити працю і талант, стежив за цим чудовим дуетом.
Одного разу Коротков зупинився і розгублено подивився на Смирнова.
— Гарасиме Миколайовичу! А як же ми вкладемо все це назад у чемодан? Я ж забув, як були розміщені деталі! А ці речі мають свій суворий порядок.
Інженер посміхнувся і простягнув Короткову збільшені фотографії відкритих чемоданів.
— Фрези! — кинув Кубиков. Інженер подав йому другий футляр. Кубиков відкрив, ніби по струнах пробіг, обмацуючи шліфувальні пристосування; до його пальців приросла маленька кругла пластинка, і Ігор Олександрович заходився зашліфовувати тільки що запаяний шов на ізоляційній оболонці.
Десь на підлозі задзвенів телефон.
— Слухаю! — відгукнувся Смирнов. — Дивиться у вікно? Нехай дивиться! Тільки б не покликала когось. Як там машина, надійно стоїть? Так, скоро будемо закруглятись, — і він поклав трубку.
— А оця штука, — вперше за весь час заговорив прокурор, з цікавістю стежачи за всією процедурою вилучення вибухівки, — штука тобто, не може вибухнути?
— Стілець, на якому ви сидите, також у певних умовах може вибухнути, — процідив крізь зуби Кубиков, шліфуючи замшовою подушечкою місце, де тільки що був шов, а зараз сяяла рівна металева поверхня. Інженер запаював шов на іншому кубику, з якого вибухівка була вже вийнята, а її місце замінила безневинна мастика, яка вагою і виглядом нічим не відрізнялась від вибухівки.