Кінець Великого Юліуса
Шрифт:
— Все!.. — сказала вона. — Більше він нічого не сказав. Тільки ви вже постарайтесь! Дуже просив. Будьте здорові, до побачення.
Черговий подзвонив у гараж, викликав машину і набрав номер домашнього телефону полковника Смирнова.
— Наш відсталий привіт з дороги прислав, — сказав черговий. — Жаліється, що одному скучно…
— Нехай група виїжджає! — сказав Смирнов. — За мною також пришліть машину!
Того ранку, коли Горелл пішов на побачення з Захаровим, Юля умовила себе,
Це рішення Юля прийняла під душем і тут же почала готуватись до нового життя. Вона по-новому зачесала волосся, пригладивши його бріоліном і щіткою, наділа тільки що пошите плаття з прохолодної тканини бузкового кольору і почала розмірковувати, куди б їй податись до повернення Горелла.
У прихожій подзвонили.
Горелл цілою серією страшних оповідань про випадки пограбування самітних легковажних жінок, що живуть в ізольованих квартирах, привчив Юлю ретельно допитувати всіх відвідувачів.
Юлі відповів жіночий голос.
— Здрастуйте, товаришко Харитонова! Я ваша сусідка по будинку з двадцять другої квартири. Відчиніть, будь ласка.
Юля відчинила двері. Перед нею стояла усміхнена жінка… але Юля не помітила її обличчя! Юля побачила туфлі на ногах у жінки, і під грудьми у неї відразу стало болісно і холодно…
Про такі туфлі Юля мріяла все своє життя! Малинові, з найм'якшої шкіри, з товстою обтічною підошвою і каблуком, вирізаним з одного куска пробки! Юля ще раз подивилась на лінію носка і відчула ненависть до цієї щасливої, усміхненої жінки. Кожен може усміхатись у таких туфлях!
— Пробачте, будь ласка! — сказала гостя. — Я до вас в одній секретній жіночій справі. Можна зайти?
— Заходьте! — сухо запросила Юля, знизавши правим плечиком. Виявилось, що в цієї нахаби, що вривається в чужі квартири, і плаття незвичайне! Скроєне з одного куска голубого крепу, воно облягало фігуру, як рукавичка! І важке малинове намисто!
— Я вас бачу вперше! — вороже сказала Юля.
— Я приїхала минулого тижня… — відповіла усміхаючись гостя, стоячи вже в прихожій, — до двоюрідної сестри в двадцять другу квартиру. Мене звуть Галина Миронівна! Бачите, я помітила, що ви елегантно одягаєтесь. Справа в тому, що я хотіла б продати деякі речі… Тільки це між нами, а то мені попаде від чоловіка! Знаєте, у мужчин на це дивні погляди…
— Туфлі у вас є? — швидко спитала Юля, дивлячись на ноги гості.
— Є… Такі ж, як і на мені, тільки зелені! У вас який номер?
— Тридцять шостий! — задихаючись відповіла Юля. — А ці? Ці ви не продасте?
— От і не знаю! — зам'ялась гостя. — Про ці я якось не думала… Вони ж уже ношені! Ви поміряйте спочатку, може не підійдуть!
— Підійдуть! — відрізала Юля, сіла на стілець у прихожій і тремтячими руками поміряла туфлю. Гостя стояла, підігнувши ногу, і співчутливо
— Якраз! — сказала Юля, з насолодою розтопирюючи пальці в туфлі. — Скільки ви за них хочете?
— Знаєте що? — запропонувала гостя. — Давайте зайдемо зараз до мене! Ви поміряєте зелені, подивитесь ще дещо… А там вирішимо. Я думаю, ми домовимось!
— Двадцять друга квартира… Це в тому під'їзді на п'ятому поверсі?
— Так… З балконом!
— Ходімте! — рішуче сказала Юля, встаючи з стільця.
— Тільки туфлю мені хоч поки що віддайте! Я ж боса не дійду, — засміялась гостя.
У двадцять другій квартирі нікого, крім Галини Миронівни та Юлі, не було.
— Сестра з дитиною поїхала у справах, а її чоловік у відрядженні, — пояснила Галина Миронівна, відкриваючи чемодан та висипаючи на диван купу речей.
З півгодини Юля не могла вирішити; що ж їй все-таки взяти. Вона групувала, перекладала, додавала. Галина Миронівна не поспішала, охоче показувала Юлі кожну річ, надіваючи її на себе і приміряючи на Юлі.
Потім вони говорили про те, які речі їм хотілося б пошити і купити. Потім підраховували вартість відкладених Юлею речей.
Галина Миронівна дістала купу модних журналів, і Юля не помітила, як минав час. Нарешті, опам'ятавшись від солодкого трансу, Юля згадала, що Горелл може бути вже дома. Він дуже нервує і сердиться, коли вона куди-небудь виходить.
Юля склала відібрані речі і встала.
— Ходімте зі мною! — сказала вона. — Я вам дома гроші віддам…
У дверях Галина Миронівна довго торгала і крутила замок, дмухала собі на пальці і знову намагалась відімкнути двері.
Замок зіпсувався.
Юля поклала речі на стілець у прихожій і спробувала сама відчинити двері. Нічого не вийшло.
— З ними інколи буває! — зніяковіло сказала Галина Миронівна. — Ой господи, яка досада! Мені треба поспішати до зубного лікаря.
— Може двірник у дворі внизу ходить, треба його покликати! — сказала Юля. — Він спробує відімкнути з того боку, ми йому ключ скинемо…
Юля підійшла до вікна і почала дивитись униз. Двірника внизу не було.
— Але ж я поспішаю! — жалібно сказала Юля. — Знаєте, якщо мій чоловік повернеться раніше і не застане мене, буде неприємність! Ось що ми зробимо! Ми пошлемо хлопчаків за двірником і попросимо його привести слюсаря.
Проте минуло ще багато часу, перш ніж слюсар зламав замок. Галина Миронівна зігріла чаю і вгостила Юлю, але в тієї настрій все підупадав і підупадав… Навіть речі її тепер не радували! Хотілось одного — прийти додому і переконатись у тому, що Горелл, як завжди, лежить на дивані, простягнувшись, заклавши руки під голову, і дрімає… Він тепер майже завжди дрімав. Він говорить, що це на нервовому грунті.
Горелла дома не було. Юля віддала Галині Миронівні гроші і провела її.
Вечоріло.