Капітан далекого плавання

Константин Теодор

— Доповідайте, майоре Менеїле, — попросив полковник, поклавши телефонну трубку. Жолдіш загалом знав про останні події, тому Раду намагався викладати факти. Розповідаючи про втечу тітки Аспасії з валізкою, він був певний, що шеф зрозуміє найголовніше. Раду був переконаний, що вчинив правильно, та, якщо шеф має іншу думку й не схвалює його дії, йому буде прикро дізнатися, що зробив промах у такій важливій справі. Проте полковник не поспішав висловлювати своїх думок, лише запитав Раду:

— Чи відомо тобі, що машина за номером 83–79 належить міністру і вже біля двох тижнів стоїть на ремонті?

— Ні, товаришу полковник? Але було б дивно, якби номер машини, на якій втекла Аспасія, не був фальшивим.

— А

що ти гадаєш про таке: анонім знав твоє справжнє ім'я, годину й хвилину, коли білява пані мала залишити приміщення, та про вміст валізки, але чомусь не знав про машину, яка її очікувала на вулиці.

— Тут може бути дуже багато тлумачень, товаришу полковник.

— Наприклад?

— Може, донощик і знав про машину, та, мабуть, вважав зайвим про неї говорити.

— Чому?

— Певне, сподівався, що я затримаю Аспасію.

— Дозвольте мені, товаришу полковник, — підвівся Богдан.

— Прошу!

— По-моєму, та особа, яка дзвонила майору, не настільки в усьому обізнана, як це може здатися на перший погляд.

— Давай, чоловіче, ясніше! — нетерпляче вигукнув Раду.

— Тут потрібно детально розібратись. Давайте трошки поміркуємо. Хтось тобі дзвонить по телефону, знаючи, хто ти насправді, й каже: через декілька хвилин по сходах буде спускатись білява жінка з валізкою в руках. У тій валізці щось особливо важливе для тебе. Жінка дійсно йшла по сходах і тримала в руках згадану валізку. Все ж у цій історії чогось не вистачає. Наприклад, що ми знаємо про вміст валізки, та й взагалі чи там щось було в ній? Мабуть, той інформатор знав дещо більше, та майору не сказав. Чому? А щоб розбуркати його цікавість. Вся ця комедія затіяна з єдиною метою — примусити майора викрити себе. Тепер вони точно знають, що брат інженера Стамате — насправді офіцер служби безпеки і що Фіуреску потрапив під нагляд. Мені здається, Раду допустив помилку, що не затримав Аспасії.

— Отже, по-твоєму, Аспасія, Фіуреску і той невідомий інформатор—спільники?

— Так, товаришу полковник!

Раду був спокійний. Він вірив: полковник знайде промахи в обох міркуваннях і тактовно вкаже нові деталі, які проллють світло на всю проблему. Проте замість своєї точки зору, як то бувало звичайно, Жолдіш раптом запитав:

— Як ти гадаєш, Менеїле, Аспасія тебе впізнала б?

— Не думаю.

— Тоді, коли ти допоміг їй втекти, тобі було, здасться, п'ятнадцять років?

— Так.

— У неї був чоловік. Як його ім'я?

— Шункеріке, товаришу полковник. Правда, то його прізвисько, справжнього імені я не знаю.

— Аспасія і Шункеріке мали якесь відношення до вбивства твого батька?

— Наскільки мені відомо, в тій справі вони не замішані.

— В такому разі, вона тебе могла й не впізнати.

— Мабуть, давно мене забула.

— Так, але прізвище Раду Менеїле може, щось сказати цій самій Аспасії чи ні?

— В це важко повірити, товаришу полковник, адже відтоді минуло двадцять сім років. Однак вона могла мене й впізнати, бо в той час, коли вона жила на вулиці Глуму, вбивство мого батька набрало широкого розголосу.

— Якщо вони змогли дізнатись, хто ти насправді, то, мабуть, дізнались і про твою біографію — про місто, в якому ти народився, про все, що було між вами. Отже, їй треба було тебе побачити, щоб переконатись.

— Я теж так думаю. Тепер щодо припущення Богдана: якщо Аспасія взяла на себе роль приманки, щоб розкрити тебе, то чи мала вона певність, що й ти її не впізнаєш?

— Такої певності в неї не могло бути. Незважаючи на тривалий час, я не міг забути тієї події, обличчя жінки, яка штовхнула мене на злочин.

— А ти знав тоді, за що хотіли арештувати Аспасію?

— Ні, товаришу полковник. Тодішні газети про те мовчали. Це означало, що Шункеріке арештовано не за вбивство чи крадіжку.

Як мені пізніше пояснив один продажний газетяр Рокамболе, мовчанка газет була викликана державними інтересами. Здається, не поліція тоді арештувала Шункеріке і намагалася впіймати Аспасію, а сигуранца. [2]

— Виходить, подружжя займалося шпигунством.

— Мабуть, так, товаришу полковник.

2

Сигуранца — таємна політична поліція в Румунії часів Антонеску.

— Гм… — ніби погодився той і звернувся до Богдана — То які висновки можна зробити з нашої розмови? По-перше, Аспасія не боялась, що майор Менеїле її впізнає, а по-друге, за всіма ознаками, Аспасія й Шункеріке досі займаються шпигунством. Подумай тепер, у чому ти помилився.

— Гадаю, що історія з валізкою спровокована спеціально, щоб демаскувати майора. Щось мені вже не віриться, ніби Аспасія й той невідомий інформатор спільники.

— Чому? — здивувався полковник.

— Бо Аспасія не ризикувала б бути приманкою.

— Правильно, але до чого тут слово — «риск»?

— Тому, що Аспасії зовсім невигідно бути впізнаною Раду, якщо вона й зараз займається шпигунством, адже перед нею не п'ятнадцятирічний хлопчина, а майор державної безпеки. Неможливо, щоб така досвідчена шпигунка не врахувала небезпеки власного викриття. Ні, інформатор майора і Аспасія не мають між собою нічого спільного.

— Якщо дозволите мені, товаришу полковник, — втрутився Раду, — я продовжу думку Богдана. Хай вся історія з дзвінком розіграна спеціально, щоб викрити мене. Коли б вони були впевнені, що мають справу з розвідником, невже б вони так ризикували? Невже згодилися б на її арешт, якби я був трохи проникливішим? Чи не простіше було б для них, аби хтось інший виконав роль білявої пані? Ну припустімо, я б її затримав, тобто запросив до своєї кімнати. А далі? Відкрив би валізку і не знайшов у ній нічого цікавого для себе. Довелося б випустити жінку, а самому піймати облизня, бо, щоб її затримати, потрібно мати якусь підставу. Єдине, що можна було зробити, це піти по її сліду. Але ж, маючи внизу машину, вона безумовно від мене втекла б. Власне, про машину той суб'єкт не сказав нічого, і це заперечує думку про його зв'язок з Аспасією.

— Хто ж тоді в біса той суб'єкт і чого він хоче? — мимоволі вихопилось у Богдана.

— Це інша справа, — зупинив його полковник. — Поки що, врахувавши всі обставини, зупинимось на таких орієнтирах: 1. Зв'язок Аспасії з тим інформатором виключається зразу. 2. У валізці Аспасії було таки щось для нас цікаве. До речі, це не дивно, якщо врахувати її стару професію шпигунки. 3. Аспасія прийшла в той будинок спеціально, щоб узяти валізку. 4. В будинку, де мешкає Фіуреску, є хтось із спільників Аспасії. 5. Існує хтось невідомий, який для чогось зробив нам повідомлення, в цінності і важливості якого ми переконаємося в найближчому майбутньому. 6. Очевидно, той суб'єкт досить спритний, бо швидко зумів дізнатися про особу майора. 7. Нарешті, не менш важлива обставина: машина, на якій зникла Аспасія, мала фальшивий номер. Це відомі деталі справи, — вів далі полковник. — Подивимось тепер, що ж нам поки що невідомо: 1. Хто така насправді Аспасія? 2.Кого вона відвідала в тому будинку і де взяла валізку? 3.Чи існує будь-який зв'язок між Аспасією і Фіуреску, а також між Фіуреску й кимось із мешканців будинку? 4.Хто такий інформатор, який нам допомагає, і чому він мовчить про себе? 5. Кому належить машина, на якій втекла Аспасія? 6. Що являла собою сигара, така не підходяща для жінки? Оце поки що питання, якими слід зайнятися в першу чергу. Чи, може, у вас є якісь свої міркування?