Капелюх Чарівника
Шрифт:
«Як прикро, що іншим завжди щастить на якісь вчинки, а мені ні, — журно міркувала собі Хропся. — То вони стрибають по крижинах, то ставлять загати на струмках або ж ловлять Мурашиних Левів. Хотілось би зробити щось нечуване самотужки і здобути визнання Мумі-троля».
Важко зітхнувши, вона задивилася понад пустельним берегом. І враз спинилася, мов уражена громом, а серце застугоніло їй у груденятах. На самому краю мису… О ні, надто страшно! На самому краю мису хтось лежав у воді, б’ючись головою до прибережного
«Побіжу й погукаю всіх!» — спалахнула в її голівці перша думка, але Хропся навіть не зрушила з місця.
«Ну чого знову злякалася?! — вмовляла Хропся саму себе. — Мусиш поглянути, хто там!» І вона, тремтячи, рушила далі. То була велика жінка…
Велика жінка без ніг… Який жах! Хропся ступила ще кілька непевних кроків і завмерла вражена. Велика жінка була з дерева! А яка ж вродлива! Крізь кришталеву воду прозирало її спокійне усміхнене обличчя з червоними щоками й устами, з широко розплющеними синіми очима. Волосся до пліч теж було помальоване в синій колір.
— Королева, — шанобливо прошепотіла Хропся.
Витончені руки жінки були складені навхрест на грудях, прикрашених золотими квітами та ланцюжками, а червона сукня спадала м’якими фалдами від тонкого стану до стіп. От лишень дивовижа — вродлива пані не мала спини…
Надто розкішний подарунок, хай навіть для Мумі-троля, міркувала Хропся, але вона таки подарує йому свою королеву!
Хропсю аж розпирало від гордощів, коли вона, сидячи верхи на животі дерев’яної королеви, припливла надвечір до бухти, де швартувалася їхня лодія.
— Ти знайшла човна? — запитав Хропусь.
— От молодець! Сама зуміла допровадити його сюди! — здивувався Мумі-троль.
— Це оздоба корабля, — пояснив Тато Мумі-троля, який у юні роки ходив морями. — Моряки часто увінчують форштевень судна дерев’яними фігурами королев.
— Навіщо? — упхав свого носа Чмих.
— Щоби прикрасити корабель!
— А чому у неї немає спини? — дивувався Гемуль.
— Бо саме спиною фігура прикріплюється до носа судна. Це й немовляті зрозуміло! — пирхнув Хропусь.
— Вона надто велика, щоб почепити її на «Пригоду»! Шкода! Страшенно шкода! — скрушно похитав головою Нюхмумрик.
— Яка вродлива пані! — зітхнула Мама Мумі-троля. — Подумати лишень, така гарна — і жодної їй втіхи з власної краси!
— Що ти з нею робитимеш? — поцікавився Чмих.
Хропся соромливо потупила очі.
— Подарую Мумі-тролеві!
Мумі-троль мало дар мови не втратив з несподіванки. Він почервонів по самі вуха, ступив крок наперед й уклонився. Хропся, зніяковівши, присіла в реверансі — збоку здавалося, наче вони на урочистому прийнятті.
— Сестричко! Ти ще не бачила, що я знайшов! — з ноткою погорди мовив Хропусь, показуючи на велику блискучу купу золота на
— Справжнє золото! — Хропсі аж подих перехопило, а очі стали великими мов тарелі.
— Там його дуже-дуже багато! — вихвалявся Хропусь. — Ціла гора золота!
— Я наколупаю його донесхочу і буду ним володіти! — встряв Чмих.
О, як усі милувалися своїми знахідками! Родина Мумі-тролів ураз розбагатіла. Та найкоштовнішими були все-таки дерев’яна королева та маленька скляна куля з зимовою хатинкою та снігом.
Навантажена по вінця «Пригода» врешті-решт покинула самотній острів і вийшла в усе ще неспокійне після шторму море. За нею на буксирі тягнувся невеличкий флот дощок та колод, а вантаж у трюмі складався з золота, скляної кулі-талісмана із зимовою казкою всередині, барвистого буя, черевика без підбора, щербатого черпака, коркового рятівного пояса та рогожки. На носі лежала дерев’яна жінка і вдивлялася у морські простори. Коло неї сидів Мумі-троль, поклавши лапку на її чудове блакитне волосся. Він був такий щасливий! Хропся час від часу позирала на обох.
«Ах, якби я була такою ж вродливою, як дерев’яна королева, — думала вона. — Хоч би гривка уціліла…»
Від недавньої радості не лишилося й сліду, Хропся геть посмутніла.
— Подобається тобі дерев’яна королева? — запитала вона.
— Дуже! — відповів Мумі-троль, не підводячи голови.
— Але ж ти казав, що не любиш дівчаток з волоссям! А у неї ще й мальоване!
— Зате дуже гарно мальоване!
Хропся спохмурніла. Ледь стримуючи сльози, вона дивилася на море й поступово сіріла.
— У неї дурнуватий вигляд! — сердито бовкнула вона.
Щойно після цих слів Мумі-троль звів на неї погляд.
— Чому ти посіріла? — здивувався він.
— Просто так! — буркнула Хропся.
Мумі-троль зійшов з носа лодії і сів поруч з нею.
— Мабуть, таки твоя правда, — зрештою озвався він. — Королева й справді має дуже дурнуватий вираз обличчя.
— Справді? — втішилася Хропся й знову порожевіла. Сонце поволі хилилося до вечора, позолотивши хребти хвиль. Усе замерехтіло золотом: вітрило, лодія й усі, хто в ній плив.
— Пригадуєш золотистого метелика, якого ми з тобою бачили? — запитав Мумі-троль.
Хропся кивнула головою, змучена та щаслива. Ген далеко в морі пломенів у призахідному промінні сонця самотній острів.
— Що ви надумали зробити з Хропусевим золотом? — поцікавився Нюхмумрик.
— Гарно обкладемо грядки, — відповіла Мумі-мама. — Найбільшими шматочками, ясна річ, бо дрібні зовсім ніякі на вигляд.
Згодом усі примовкли, сиділи й дивилися, як поринає у море сонце, бліднуть довколишні барви, перемінюючись із золотистих на блакитні й фіолетові. «Пригода» летіла під вітрилами додому.