Капелюх Чарівника
Шрифт:
— А нам те й байдуже, — пхикнув Хропусь. — У тебе такий чудернацький вигляд, що хто хоч здивується.
— Дивні ви якісь, — засмутився Мумі-троль. — Певно, надто довго мене шукали… Чим займемося зараз?
— Перш за все варто було б відрекомендуватися, — стримано зауважила Хропся. — Ми ж навіть не знаємо, хто ти…
Мумі-троль вражено глянув на неї, але подумав собі, що то, напевно, нова гра, і радісно засміявся:
— Я — Король із Каліфорнії!
— А я — сестричка Хропуся, —
— Моє ім’я — Чмих.
— А я — Нюхмумрик.
— Які ж бо ви нудні! — буркнув Мумі-троль. — Невже важко придумати щось цікавіше? Ходімо надвір, там уже розпогоджується.
Він подибав на ґанок, решта — за ним, здивовані і розгублені.
— Хто це? — поцікавився Гемуль, котрий сидів перед будиночком і лічив тичинки соняшника.
— Король із Каліфорнії, — у голосі Хропсі вчувався сумнів.
— Оселиться у нас? — запитав Гемуль.
— Це вирішувати Мумі-тролеві, — сказав Чмих. — Дивно, куди він запропастився?
Мумі-троль розсміявся.
— Але й потішними ви буваєте іноді! Бракувало тільки влаштувати розшуки Мумі-троля!
— А ти його знаєш? — здивувався Нюхмумрик.
— Ще би! Навіть дуже добре знаю! — Мумі-троля неймовірно захопила нова гра, він аж запишався, що так гарно вписався у неї.
— Коли ти з ним познайомився? — не відступала Хропся.
— Ми народилися водночас, — Мумі-троля мало не розпирало від веселощів. — Але то лобуряка, мушу вам сказати! Може вщент розтрощити порядний дім!
— Не смій таке казати про Мумі-троля! — обурилася Хропся. — Він найліпший Мумі-троль у світі, і ми його страшенно любимо!
— Справді? — уже не мав стриму Мумі-троль. — А я гадав, що він справжній пройда!
Хропся розплакалася на такі слова.
— Забирайся геть! — у голосі Хропуся забриніла погроза. — Бо дістанеш прочухана!
— Овва, — розгубився Мумі-троль. — Це ж тільки забава! Насправді мені дуже приємно, що ви так мене любите!
— Хто б тебе любив! — розлютився Чмих. — Женіть його! Женіть у шию того потворного короля, який ображає нашого Мумі-троля!
І вони гуртом наскочили на бідолашного Мумі-троля. Той так розгубився, що й не думав оборонятися, а коли сам розсердився не на жарт, було вже надто пізно: він опинився на землі під клубком тіл, який верещав, горлав та гамселив на всі боки лапами і хвостами.
На галас вийшла з хати Мумі-мама.
— Діти, що тут відбувається? — вигукнула вона. — Негайно припиніть колотнечу!
— Вони гамселять Короля з Каліфорнії, — крізь сльози пояснила Хропся. — Хай знає!
Мумі-троль вибрався з-під купи нападників, пошарпаний і лютий.
— Мамо! — скрикнув він. — Вони перші почали бійку! Троє проти одного — це ж несправедливо!
— Визнаю, дійсно,
— Не хочу більше цієї безглуздої гри! — мало не плакав Мумі-троль. — Ви анітрохи не дотепні! Я — Мумі-троль, а на сходах стоїть моя Мама! І досить вже…
— Який же ти Мумі-троль, — зневажливо пирхнула Хропся. — У Мумі-троля гарні маленькі вушка, а твої, глянь, які лапаті!
Мумі-троль у відчаї схопився за голову і намацав велетенські пожмакані вуха.
— Але ж я — Мумі-троль! — розпачливо заволав він. — Чому ви мені не вірите?
— У Мумі-троля маленький зграбний хвостик, а твій, наче щітка! — наполягав Хропусь.
О горе! Мумі-троль тремтячими лапками обхопив хвоста.
— Очиська у тебе, мов тарілки! — додав Чмих. — У Мумі-троля очка маленькі й добрі!
— Саме так! — потвердив Нюхмумрик.
— Ти самозванець! — зробив висновок Гемуль.
— Невже ніхто мені не вірить?! — розпочав Мумі-троль. — Придивися до мене уважніше, мамо! Ти ж повинна упізнати своє рідне дитя!
Мумі-мама глянула пильніше. Вона довго вдивлялася в його налякані, завбільшки з тарелі очиці і врешті спокійно мовила:
— Так, ти — Мумі-троль.
Тієї ж миті Мумі-троль почав перемінюватися. Очі, вуха і хвіст зменшилися, носик видовжився, а животик округлився. Невдовзі перед друзями в усій своїй красі постав колишній Мумі-троль.
— Ходи, я тебе пригорну! — розпростерла обійми Мумі-мама. — Свого рідного маленького Мумі-троля я впізнаю завжди!
Трохи згодом того самого дня Мумі-троль та Хропусь сиділи в одній зі своїх схованок під кущем жасмину, наче в зеленій печері.
— Хтось таки мусив тебе зачарувати… — наполягав Хропусь.
Мумі-троль похитав головою.
— Я не бачив нічого надзвичайного, нічого не їв і не промовляв жодних заклинань.
— А може, ненароком увійшов до якогось зачарованого кола, — міркував Хропусь.
— Навряд, — відказав Мумі-троль. — Я увесь час просидів під отим чорним капелюхом, якого прилаштували замість кошика для сміття.
— Усередині капелюха? — недовірливо перепитав Хропусь.
— Так, усередині.
На якийсь час обоє замислилися, а тоді перезирнулися й скрикнули водночас:
— Не інакше як!..
— Ходімо! — скомандував Хропусь.
Вони вийшли на ґанок і обережно підкралися до капелюха.
— На вигляд зовсім звичайний, — мовив Хропусь. — Ну хіба що циліндри завжди дещо відрізняються від інших капелюхів.
— А як довідатися, чи то його витівки? — запитав Мумі-троль. — Я туди більше не полізу!