Кинджал проти шаблі
Шрифт:
– Так, але!..
– Ти взагалі уявляєш, яка паніка почнеться, якщо інші жінки довідаються, що ми позбулися однієї з них у такий от спосіб?! А крім того, потай кинути цю бестію за борт не вдасться – це побачать усі. Опісля хтось та повідомить слуг володаря правовірних, як ми поводимося з його власністю! А тоді…
– Але якщо все залишити як є, то ми втратимо не частину дорогого вантажу, а весь вантаж: адже інші бранки й надалі битимуться об стіни трюму…
– От і зроби так, щоб вони припинили біситися, – мовив Айваз примирливо. – Заспокой їх, хлопчику, утихомир.
– Простіше за борт божевільну!..
– Ні, Акраме, навіть не думай про це.
– Але, пане, тоді давайте хоча б на деякий час піднімемо її із трюму на палубу! Може, їй стане краще? Або вона сама вистрибне за борт?! Або, може, помре швидше, еге ж?..
– Ну, от бачиш, ти трішечки помізкував і знайшов вихід… – Купець так і розплився у посмішці. – Наказую закувати руду бестію й підняти на палубу!
– Хазяїне, не варто заковувати: вона й без того ледь животіє; а раптом її в море змиє?! А ланцюги ж грошей коштують… За час плавання ця дзвінкоголоса схуднула вдвічі, її ціна відповідно впала, так що…
Айваз огледів слугу презирливим поглядом з-під примружених повік і подумав: «Все-таки ти хочеш її позбутися, представивши все як нещасний випадок. А раптом за борт змиє… Але нічого в тебе, дурника, не вийде! Не дозволю». Уголос же мовив:
– Замовкни, Акраме. Я не хочу втратити гроші, які за руду бестію все ще можна виручити. Загалом, радій: ти свого домігся. Витягни дівчисько із трюму, але ненадовго. Нехай погріється на сонці, подихає морським повітрям – може, це поверне її до життя.
– Я миттю, хазяїне!..
Слуга кинувся на палубу й наказав матросам підняти рудоволосу бранку на палубу. Коли це зробили, бестія заспокоїлася, щось замурмотіла, спробувала перебирати ногами, але було очевидно, що сил у неї немає зовсім. Бранку залишили на носі галери, уклавши на голі дошки, про всякий випадок прив’язали (щоб, усупереч палкому бажанню Акрама, не змило хвилею) і залишили відлежуватися.
Незабаром вона отямилася. Прохолодне морське повітря приємно голубило шкіру обличчя, наповнювало легені. На палубі їй полегшало, головний біль майже зовсім угамувався.
«Що ж зі мною таке? Що я тут роблю? І взагалі, хто я така?..» – запитувала себе бранка. Вона як і раніше не пам’ятала нічого з минулого життя. Тільки раптом відчула, що жахливо хоче пити. І ще відчула, що тут прохолодно… І чому так паморочиться в голові?! Чому земля хитається?! А що це плескотить зовсім поруч?! І від чого повітря таке сире, і чимось настільки дивно пахне?! Майже як у загадковому місці із назвою… із назвою… здається, Сиваш?!
Не розуміючи, що робить, Олександра щосили вигукнула:
– Води! Дайте пити!!!
– Ну от, хазяїне, чуєте, як вона репетує?! – схопився за голову слуга.
– Так-так, Акраме, дуже потужний і гарний голос! А який мелодійний…
Айваз на якийсь час про щось мрійливо замислився, коли ж слуга обережно торкнувся його руки – скоромовкою кинув:
– Ах, про що це я?.. Швидше, хлопчику, піди до неї, дай їй пити і будь ввічливим. Вона коштує набагато більше, ніж я думав спочатку. Можливо
І тут сталося неймовірне: пошукавши у речах, хазяїн простягнув слузі висушеного гарбузика, до країв наповненого живлющою вологою! Коли ж отетерілий від такої щедрості Акрам вийшов геть – кинув йому в спину:
– Ти говорив, що її треба утопити?.. Ич, розпорядник знайшовся! Та це ж не голос, це просто безцінний скарб…
Схоже, на відміну від слуги, хазяїн був зачарований голосом рудоволосої бісиці. Тим часом хлопчик прибіг до бранки, подав їй гарбузика з водою, попередив, звертаючись на ламаному русинському з деякою домішкою турецьких слів:
– Ти дурний дурень – нічого немає пити, немає жерти… Дурень, хіба так не можна… можна?.. Не можна так, не можна! Ось бардак [9] , пити обережно. Тепер ти поганий, зовсім поганий, евет [10] … Пити, жерти, Акрам слухати, хазяїн слухати, або туди… море! Тонути!.. Дурень.
Олександра взяла заповітного гарбузика, зробила маленький ковток, потім ще і ще. Яке блаженство!!! Вода була зовсім не такою, як подавали в трюмі: та була затхлою й ледь солонуватою на смак, ця ж – чистою і свіжою.
9
Чашка, склянка (тюрк.).
10
Так (тюрк.).
– А поїсти даси? Я зовсім зголодніла і дуже змерзла…
– Акрам немає жерти, немає одягти. Акрам спати внизу, у трюм на підлога. Але Акрам бачити трюм рогожа. Ти дурень, але ти мати рогожа, евет. І мати старий сухий корж також. Акрам немає жерти вчора корж, але ти сьогодні жерти! Корж немає гьозлиме [11] , корж учора, корж старий, корж сухий, але ти жерти корж зараз. Акрам добрий, евет!
– Давай, маля, неси свій коржик, і за рогожу дякую… Як по-вашому «дякую» буде?
11
Млинці з начинкою на кшталт налисника (тюрк.).
– Тешакюр, – Акрам посміхнувся від вуха до вуха. Отже, він таки втихомирив цю руду бестію! Отже, він – справжній чоловік…
– Тешакюр! – повторила Олександра.
Хлопчик знову посміхнувся й кивнув.
– Ти добре знаєш нашу мову. Звідки?
– О-о-о! – Акрам вирячив очі й поважно надув щоки. – Хазяїн Акрам багато людин возити Стамбул сам володар правовірних! Татарський купець поганої… немає купець! Татарський купець – дурний дурень, бруд. Хазяїн Акрам справжній великий-великий купець, о-о-о! Акрам допомагати хазяїн, Акрам багато людин говорити, Акрам багато інший слово знати!