Князь Кий
Шрифт:
Правою рукою взяв держално батіжка, що тільки називався батіжком, а насправді скидався на лук з довгою, не натягнутою тятивою, обкрутив його так, щоб утворилася петля, і почав ним розгонити, мов дзиґу, палицю з кам'яним кружалом. Власне, це й була дзиґа, що в умілих Києвих руках закрутилася з неймовірною швидкістю.
Всі завмерли. Спалахне купальський вогонь чи не спалахне?
А Кий прискорював і прискорював рух. Дзиґа аж хурчала!
І ось не минуло й кількох хвилин — дощечки задиміли,
Батіжок замелькав ще швидше.
І тоді з-під цупкого дубового гостряка заскакали іскри. Смолисті дощечки зашкварчали, в густих сутінках, що налягли на ліс і на галявину, зажеврів малиновозолотистий жар.
Кий відкинув непотрібні тепер дзиґу і батіжок, поклав між дощечки шматочок трута й жмутик клоччя й щосили почав дмухати на них.
Почувся різкий запах тліючого трута, потім спалахнуло клоччя, і по ньому зазміїлися ледь помітні золотаві язички.
Вогонь! Купальський вогонь загорівся!
Всі на радощах закричали, засміялися, взялися за руки і пустилися в танок.
А Кий тим часом скрутив жмут соломи круг палаючих дощечок, підклав під купу хмизу. Спочатку несміливо крізь дим заблискотіти іскри, затріщало сухе гілля — і враз угору шугнуло жовтогаряче полум'я. Вечірній морок розступився, і купальський вогонь осяяв і галявину, і похмурий ліс до вкола неї, і парубків та дівчат, що кружляли в нестримному танці.
Першим плигнув через вогонь тонкостанний білявочубий Ясен. Розігнався — і сягонув прямо крізь полум'я.
— Ухх! — вискочив з другого боку обсмалений, але радісний і щасливий. — Позбувся нечистого духа!..
У нього затлівся рукав сорочки. Сміючись, Либідь пригасила його. Ясен обняв її за стан, підштовхнув до багаття.
— Плигай і ти зі мною! Нумо, разом!
— Ой, згорю! — запручалася дівчина.
— Не згориш! Опирайся на мою руку — перелетимо, як птахи!
Він потягнув її вперед, залоскотав попід руками. Либідь заверещала, зареготала і помчала поруч з ним. Стрибнули з розбігу, — ухнули, мов пірнули в холодну воду, — і, щасливі, усміхнені, обоє опинилися по другий бік вогнища.
За Ясеном і Либіддю почали стрибати інші. Кожному хотілося пройти через священний купальський вогонь, що очищає від злих духів та скверни. Стрибали поодино й парами, стрибали з веселим сміхом і жартами, з молитвами і навіть зі страхом, але всі — з надією на очищени.
Далеко за північ палахкотіло багаття, далеко за північ веселилися переповнені молодою юнацькою силою і щастям хлопці й дівчата. Стугоніла під ногами земля, луною озивалося Заросся, лисніли бронзові спітнілі обличчя, захопленням блищали очі.
Галявина не знала спочинку.
Співи, танці,
— Звідки вона? — спитав Хорива. Той розвів руками.
— Уперше бачу.
— Мабуть, з далекої веськи?
— Мабуть.
— Вона подобається мені! Я викраду її!
— Ти навіть не знаєш, як її звати.
— Дізнаюся.
— Як?
— Підійду і спитаю.
— Отак зразу?
— Не маю ж я часу приглядатися цілий рік, як ти до своєї Малушки!
— Який ти швидкий!
— А ти ж думав!
Щек осмикнув на собі сорочку, поправив пояс і сміливо попростував до зеленоокої отроковиці.
— Ти, здається, не наша, дівчино… Звідки будеш? — і подав руку до танцю.
Дівчина хотіла відхилитися, але Щек схопив її міцно за стан і повів у коло.
— Ось ти яка дика! Не втечеш!
— А от і втечу!
— Чому? Хіба я такий бридкий?
— Ні, не бридкий, навіть навпаки, — і дівчина вперше пильно подивилася на стрункого парубка з кучерявим чубом і палкими очима.
— То в чому ж річ? У тебе є наречений?
— Може, є, а може, й нема, — загадково відповіла дівчина.
— Так не буває.
— А от буває!
— Як?
— А так, — знову загадково усміхнулася незнайомка, — десь, може, є, а тут немає…
— Аа, це все одно, що немає! — рішуче сказав Щек, крутячись у швидкому танці. — Але я так і не дізнався, звідки ти?
— З Росави…
— А як тут опинилася?
— Прийшла з нашими хлопцями й дівчатами до вашого Купайла…
— От добре!
— Чому?
— Інакше — як би я тебе зустрів?
Дівчина зашарілася й опустила очі. Була зовсім молода — літ шістнадцяти, але дивилася сміливо, гордо.
— А коли б не зустрів?
— Дуже шкодував би! Дівчина спалахнула ще більше.
— Ви, хлопці, всі такі брехуни!
— Я — ні!
— Не вірю!
— Повіриш!.. Як тебе звати?
— А тебе? — в свою чергу запитала незнайомка.
— Щеком.
— А я — Рожана!
— Як гарно!
— Справді?
— Тобі личить…
— Ну, й словоблуд ти, Щеку!
— А от і ні!
— Чим доведеш?
— Тим, що викраду тя сьогодні!
— Ов? А далі?
— Станеш моєю жоною!