Кобзар
Шрифт:
Через Лету бездонную
Та каламутную
Перепливем, перенесем
І Славу святую -
Молодую, безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся -
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насаджу;
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посаджу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах -
І веселенько заспіваєм…
15 февраля [1861, С.-Петербург]
* * *
За що ми любимо Богдана?
За те, що москалі його забули,
У дурні німчики обули
Великомудрого гетьмана.
1845-1846
* * *
Якби-то ти, Богдане п'яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на Замчище подививсь!
Упився б! здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або в калюжі утопивсь,
В багні свинячім.
Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.
18 серпня 1859 в Переяславі
ІНШІ РЕДАКЦІЇ
МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ
Поема (перша редакція)
Я. Кухаренкові
– Не варт, єй-богу, жить на світі!..
– То йди топись!
– А жінка! Діти?
– Ото ж то, бачиш, не бреши!
А сядь лишень та напиши
Оцю
Інако скажете, небоже.
Пиши отак: було
Село.
Та щоб не лізти на чужину,
Пиши: у нас на Україні.
А в тім селі вдова жила,
А у вдови дочка була
І син-семиліток
Добро, мавши діток
У розкоші, хвалиш бога…
А вдові убогій
Мабуть, не до того,
Бо залили за шкуру сала,
Трохи не пропала.
Думала - в черниці
Або йти топиться,
Так жаль маленьких діток стало!
Звичайне, мати, що й казать!
Та, може, снився-таки й зять:
Бо вже Катруся підростала
Чи вже ж їй вік продівувать,
Зносити брівоньки нізащо?..
Ні, дівонька вона не та!
Таки ж у тім селі, трудящий!
(Бо всюди сироти - ледащо)
У наймах виріс сирота,
Неначе батькова дитина!
То сяк, то так
Придбав сірома грошенят,
Одежу справив, жупанину
Та ні відсіль і ні відтіль
На ту сирітську копійчину
Купив садочок і хатину,
Подякував за хліб і сіль
І за науку добрим людям
Та до вдовівни навпростець
Шелесть за рушниками!
Не торгувались з старостами,
(Як те буває між панами)
Не торгувавсь і панотець
Усім на диво та на чудо!
За три копи звінчав у будень…
Просохли очі у вдови,
Отак-то, друже мій, живи,
То й весело на світі буде.
І буде варт на світі жить,
Як матимеш кого любить.
Хоть кажуть от ще що, небоже:
Себе люби, то й бог поможе.
А доведеться умирать?
Здихать над грішми? Ні, небоже!
Любов - господня благодать!
Люби ж, мій друже, жінку, діток;
Діли з убогим заробіток,