Кобзар

Шевченко Тарас Григорович

Сидіть, діти, у запечку,

А я з журби та до шинку,

Найду в шинку свою жінку,

Найду жінку, почастую,

Та з ворогів покепкую”.

[6 листопада 1838, Петербург]

ГАМАЛІЯ (ДРУГА РЕДАКЦІЯ)

“Ой, нема, нема ні вітру, ні хвилі

Із

нашої України!

Чи там раду радять, як на турка стати,

Не чуємо на чужині.

Ой повій, повій, вітре, через море

Та з Великого Лугу,

Суши наші сльози, заглуши кайдани,

Розвій нашу тугу.

Ой, заграй, заграй, синесеньке море,

Та під тими байдаками,

Що пливуть козаки, тілько мріють шапки,

Та на сей бік за нами.

Ой боже наш, боже, хоч і не за нами,

Неси ти їх з України:

Почуємо славу, козацькую славу,

Почуємо та й загинем”.

Отак у Скутарі козаки співали;

Співали, сердеги, а сльози лились;

Лилися козацькі, тугу домовляли.

Босфор аж затрясся, бо зроду не чув

Козацького плачу; застогнав широкий,

І шкурою, сірий бугай, стрепенув,

І хвилю, ревучи, далеко-далеко

У синєє море на ребрах послав.

І море ревнуло Босфорову мову,

У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові

Тую журбу-мову на хвилі подав.

Зареготався дід наш дужий,

Аж піна з уса потекла.

“Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?

Хортице! сестро?”

Загула

Хортиця з Лугом: “Чую! чую!”

І Дніпр укрили байдаки,

І заспівали козаки:

“У туркені, по тім боці,

Хата на помості.

Гай, гай! море, грай,

Реви, скелі ламай!

Поїдемо в гості.

До вашої мості

У туркені у кишені

Таляри-дукати.

Не кишені трусить,

Не дукати личить -

Будемо гуляти

Братів визволяти.

У туркені яничари

І баша на лаві.

Гой-ги, вороги!

Ми

не маєм ваги!

Наша воля й слава!”

Пливуть собі співаючи,

Море вітер чує;

Попереду Гамалія

Байдаком керує.

Гамалію, серце мліє:

Сказилося море.

“Нехай казиться”, - й сховались

За хвилі - за гори.

Дрімає в гаремі - в садах Візантія,

І Скутар дрімає; Босфор клекотить,

Неначе скажений, то стогне, то виє:

Йому Візантію хочеться збудить.

“Не буди, Босфоре: буде тобі горе,

Твої білі ребра піском занесу,

У мул поховаю!
– реве синє море.

–  Хіба ти не бачиш, яких я несу

Гостей до султана?”

Так море спиняло

(Любило завзятих усатих слав'ян).

Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,

Дрімав у гаремі ледачий султан.

Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімають

Козаки сердеги. Чого вони ждуть?

По-своєму бога в кайданах благають,

А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

“О, милий боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізах руки принести

І перед всіми у кайданах

Стать козакові…” - “Ріж і бий!

Мордуй невіру-бусурмана!” -

Кричать за муром. Хто такий?

Гамалію, серце мліє:

Скутар скаженіє!

“Нехай сказиться” - з твердині

Кричить Гамалія.

Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги;

Козацтво преться без ваги -

І покотились яничари.

Гамалія по Скутарі -

По пеклу гуляє,

Сам кайдани розбиває,

Братів визволяє.

“Вилітайте, сірі птахи,

На базар до паю!”

Стрепенулись соколята,