Комедії
Шрифт:
Дійти кінця мені судилося самому.
Та. Й що б я скласти вам у жертву нині зміг?
Те серце, що його тут піднято на сміх,
Непотріб, кинуту зрадливою рукою…
Еліанта
У цій турботі вас я, пане, заспокою:
Я другу вашому скажу слівце одно,
Якого потай він чекає вже давно,»-
І ми з’єднаємо із ним серця і руки.
Філінт
— За щастя це ладен піти б я і на муки.
Альсест
Нехай
У любій злагоді, без сліз і каяття.
А я — окривджений, осміяний жорстоко
Піду, втікаючи від злоби, від порока,
У тихий закуток, як він на світі єсть,
Де правда ще живе і не зів’яла честь.
Філінт
Ми ж, пані, маємо його переконати,
Щоб нас не засудив він до такої втрати.
ЛІКАР МИМОВОЛІ
Комедія на три дії
Переклала Ірина Стешенко
ДІЙОВІ ОСОБИ
Жеронт — батько Люсінди.
Люсінда — дочка Жеронта.
Леандр — Люсіндин коханий.
Сганарель — чоловік Мартіни.
Мартіна — жінка Сганареля.
Добродій Робер — Сганарелів сусід.
Валер — слуга Жеронта.
Лука — Жаклінин чоловік.
Жакліна — мамка у Жеронта і жінка Луки.
Тібо — батько Перрена
Перрен —
селяни.
ДІЯ ПЕРША
Сцена зображає ліс.
Сганарель. Ні, кажу ж тобі: цього ніколи не буде! Я сказав — і край! Я тут господар.
Мартіна. А я тобі кажу, чуєш ти: я хочу, щоб ти жив так, як мені до вподоби. Я зовсім не для того вийшла за тебе заміж, щоб терпіти твої примхи.
Сганарель. Ой, яка ж це кара — мати жінку! Арістотель таки має рацію, коли каже, що жінка гірша за чорта!
Мартіна. Ти бач, який вчений обізвався, із своїм йолопом Арістотелем на додаток!
Сганарель. А щоб ти знала вчений! Знайди-но мені ще такого дроворуба, щоб він тямив, як я, говорити так мудро про різні речі, щоб він прослужив шість років у славнозвісного лікаря і мало не
Мартіна. А бодай тебе чорти вхопили, дурню несосвітенний!
Сганарель. А бодай тебе чорти вхопили, стерво!
Мартіна. Хай буде проклята ота мить, коли надало мені сказати: «Так!»
Сганарель. Хай буде він проклятий, отой дурень нотар, що примусив мене підписати мою загибель!
Мартіна. Що тобі скаржитися! Та тобі слід би щохвилини складати подяку богові, що я вийшла за тебе заміж. Та хіба ж ти заслужив мати таку жінку, як я?
Сганарель. Що й казати — велика честь! Було мені чим похвалитися після нашої шлюбної ночі! Ех, сто чортів! Не нагадуй мені про це ніколи. Я можу сказати таке…
Мартіна. Що? Що ти можеш сказати?
Сганарель. Годі про це! Досить уже й того, що ми знаємо те, що ми знаємо, і що тобі пощастило наскочити на мене.
Мартіна. Що це означає — пощастило наскочити на тебе? На чоловіка, що довів мене до лікарні, на розпусника, негідника, що гайнує і проїдає усе, що я маю!
Сганарель. Брешеш, частину пропиваю.
Мартіна. Тягне на продаж усе, що є у мене в господі!
Сганарель. Це зветься жити з свого господарства.
Мартіна. Витяг з-під мене навіть моє ліжко!
Сганарель. Раніше вставатимеш.
Мартіна. Напослідок ще й повиносив геть-чисто всі меблі з нашого дому!
Сганарель. Легше буде переїздити.
Мартіна. Від рання й до смеркання тільки те й робить, що грає та вихиляє.
Сганарель. А це, щоб не нудитися.
Мартіна. А я що маю робити з моєю сім’єю?
Сганарель. Все, що тобі заманеться.
Мартіна. В мене четверо сердешних маляток на руках…
Сганарель. Пусти їх додолу.
Мартіна. Вони щохвилини просять у мене хліба.
Сганарель. А ти почастуй їх різками. Коли я сам добре випив та добре попоїв, я хочу, щоб усі були вдоволені в моїй господі.
Мартіна. Ти що ж ото, п’янице, гадаєш, що так і триватиме завжди?
Сганарель. Помалу, помалу, жіночко, будьте такі ласкаві.
Мартіна. Що я терпітиму довіку твої грубощі й твоє гультяювання?
Сганарель. Не будьмо розпалятися, жіночко моя.
Мартіна. І що я незугарна навернути тебе на добрий розум?
Сганарель. Жіночко, ви ж знаєте, що терпець мені може увірватися, а руку я маю добрячу.
Мартіна. Начхала я на твої погрози!
Сганарель. Жіночко, у вас, мабуть, знову почала шкіра свербіти…