Комедії
Шрифт:
Мартіна. Я тобі покажу, що не боюсь я тебе ані кришечки.
Сганарель. Дорога моя половинонько, вам таки кортить заробити від мене на горіхи.
Мартіна. Дуже я тебе злякалася!
Сганарель. Любонько моя, я вам намну вуха.
Мартіна. Ах ти ж, п’яниця!
Сганарель. Я вам полатаю спину.
Мартіна. Бурдюк з вином!
Сганарель. Я вас відлупцюю.
Мартіна.
Сганарель. Я вас віддубашу.
Мартіна. Негідник, брехун, нахаба, дурисвіт, поганець, шахрай, шибеник, ледащо, волоцюга, вітрогон, махляр, грабіжник…
Сганарель. Ага-а! Вам таки закортіло? (Бере палицю й б’є жінку).
Мартіна(кричить). Ай! Ай! Ай! Ай!
Сганарель. Оце найкращий засіб вас угамувати.
Добродій Робер. Ей, ей, ей! Що це? Яке паскудство! Сто чортів, який негідник! Так бити свою жінку!
Мартіна(добродію Роберові). А от я хочу, щоб він мене бив!
Добродій Робер. Ах, коли так, то я згоджуюсь на це від щирого серця.
Мартіна. Та й чого б ото я втручалася?
Добродій Робер. Пробачте.
Мартіна. Чи ж вам е до цього діло?
Добродій Робер. Ви маєте рацію.
Мартіна. Чи ти ба, який нахаба, — надумався заважати чоловікам бити своїх жінок!
Добродій Робер. Я зрікаюся моїх слів.
Мартіна. А вам що до того?
Добродій Робер. Анічогісінько.
Мартіна. Чи ж вам треба тицяти сюди вашого носа?
Добродій Робер. Ні.
Мартіна. Це не ваша справа.
Добродій Робер. Я не скажу більше ні слова.
Мартіна. Мені подобається, щоб мене били.
Добродій Робер. На здоров’ячко.
Мартіна. Не ваша хата — не ваша й витрата.
Добродій Робер. Так-так.
Мартіна. Та ви просто дурень, що встряваєте туди, де вам немає ніякого діла. (Дає йому ляпаса).
Добродій Робер(до Сганареля). Куме, прошу пробачення від усього мого серця. Лупцюйте, бийте як слід вашу жінку, я ще й допоможу вам, як маєте охоту.
Сганарель. Ні, я. не бажаю.
Добродій Робер. А! Це інша річ.
Сганарель. Схочу її бити, то й битиму, а не схочу — не битиму.
Добродій
Сганарель. Це моя жінка, а не ваша.
Добродій Робер. Та звісно.
Сганарель. Ви наді мною не командир.
Добродій Робер. Атож.
Сганарель. Я не потребую вашої допомоги.
Добродій Робер. Ну, то як хочте…
Сганарель. І ви — зухвалець, бо втручаєтеся в чужі справи. Знайте, ще Ціцерон сказав: де двоє б’ються — третій не встрявай! (Б’є добродія Робера й проганяв його).
Сганарель. Отак!.. Ну, жінко, мир. Давай-но руку.
Мартіна. Еге, після того, як ти полатав моні спину!
Сганарель. То дарма. Руку!
Мартіна. Не хочу.
Сганарель. Ну?
Мартіна. Ні.
Сганарель. Жіночко!
Мартіна. Нізащо.
Сганарель. Давай же руку, кажу.
Мартіна. І не подумаю.
Сганарель. Годі-бо! Годі, годі!
Мартіна. Ні. Я не хочу миритись.
Сганарель. Та це ж дрібниця! Ну ж бо, ну!
Мартіна. Відчепися.
Сганарель. Давай-но руку, кажу тобі.
Мартіна. Ти мені так допік…
Сганарель. Та годі-бо! Прошу в тебе пробачення. Прости мені і дай-но руку.
Мартіна. Прощаю. (Набік). Але я тобі цього не подарую.
Сганарель. Чи ти не зсунулася часом з глузду, що звертаєш на таке увагу! Адже ж такі дрібнички потрібні інколи в дружбі, як то кажуть; «За все гаразд, за все добре, що жінка маленька, він поб’є її й полає — вона веселенька…» — і п’ять чи там шість ударів палицею тільки зміцнюють почуття, якщо люди кохаються. Ну-ну, я йду в ліс і обіцяю тобі сьогодні добрячу сотню в’язок дровець.
Мартіна. Іди, йди! Хай там як, а я зроду не забуду образи. Аж душа горить від бажання тобі всипати; я тобі відплачу за ці стусани! Я добре знаю, що кожна жінка завжди може помститися над чоловіком, але це кара надто делікатна для мого гультяя. Я хочу придумати щось інше, таке, щоб допекло йому як слід, і того ще буде замало за таку тяжку образу.