Контррозвідка
Шрифт:
«Божий дар!» — казав у таких випадках Манов. Тепер цей самий Авакум подав рапорт, який міг розсмішити своєю наївністю.
«Мушу одразу визнати,— хмурячи брови, читав, мабуть удесяте, полковник,— звинувачення, висунуте проти Мето-дія Парашкевова, викликає неабиякий сумнів. Я не виправдовую вчителя цілком, не видаю йому свідоцтва про невинність, але відчуваю, що це непогана людина, що така людина, як він, не вчинить злочину. Правда, докази, які ми маємо: свідчення старшини міліції, рушник, хлороформ, недопалок сигарети,— проти нього. Отже, Методій Парашкевов, м'яко кажучи, становить об'єкт
За той короткий час, який був у моєму розпорядженні, мені пощастило зібрати деякі відомості про цю людину. Вони не дозволяють думати про вчителя погано. Син батьків середнього достатку, вже небіжчиків. І до, і після Дев'ятого вересня за Парашкевовим не було нічого, що давало б підстави для висновку про його реакційні переконання. У ті роки, коли не вчителював, вивчав мінералогію, поповнював свої знання з хімії. Навчив момчиловців городництва та бджільництва. Живе скромним життям парубка. Має досить багату природничо-історичну колекцію. Запеклий альпініст, любить природу, завзятий мисливець».
Полковник зітхнув. «Цю характеристику писав начебто археолог, а не контррозвідник Авакум!» Натиснувши кнопку дзвінка, він наказав черговому лейтенантові запросити обох капітанів.
10
До зустрічі з полковником Мановим лишалося ще дві години. Авакум постояв біля фотографій, виставлених у вітринах Театру для молоді, розглядаючи зі скептичною посмішкою гримерську винахідливість артистів. Потім зневажливо знизав плечима і попрямував до трамвайної зупинки. Тут він випадково помітив, що його взуття не почищене і здається дуже старим. «Треба неодмінно зайти до Салі»,— подумав Захов.
Побачивши, що Авакум заходить до будки, Салі всміхнувся аж до вух. «Сьогоднішній день почнеться непоганим заробком»,— подумав хлопчик і так стукнув щітками одна об одну, що старший брат Салі — Ахмед, який сидів спиною до дверей, підскочив на стільці, немов його штрикнули ножем.
— Салі,— промовив Авакум.— Я хочу, щоб ти почистив моє взуття не тільки із зовнішнього, а й з внутрішнього боку. Чуєш? Інакше не одержиш понад таксу жодного гроша!
Салі блиснув білими зубами, йому хотілося пожартувати, сказати щось дуже веселе, але, помітивши, що клієнт сумний і втомлений, він опустив очі й почав старанно чистити запилені манжети штанів.
Авакум сидів на високому стільці й знічев'я дивився на рожевий фасад будинку навпроти, на його вікна з барвистими тюлевими завісками, на балкончики, прикрашені залізним мереживом решітки і пофарбовані в жовтий колір.
— Салі,— спитав якось несподівано для самого себе Авакум,— чоловік, що носить небесно-голубу краватку в срібну квіточку, приходив цими днями?
— Приходив,— кивнув Салі.— Був у понеділок після обіду.— Він надув свої товсті червоні губи і похитав головою: — Скупердяга!
— Який лихий чоловік,— усміхнувся Авакум.
У будинку навпроти, на одному
«Достоту троянда»,— подумав Авакум і всміхнувся. Молода жінка постояла за жовтим мереживом, наче замислившись, потім повернулась і швидко зникла в розчинених дверях. А Авакумові здавалося, ніби кремова троянда все ще стоїть на балкончику, і він не зводив очей із залізної огорожі. Захов дуже любив троянди.
— Салі,— сказав він, ворухнувши раптом плечима,— не треба так старанно чистити взуття зсередини. Там усе одно не видно!
— Та я ще й не починав! — посміхнувся Салі.
— Нічого.— Авакум махнув рукою,— закінчиш іншим разом! Він підвівся, тицьнув у руку Салі п'ятилевову банкноту й вискочив на вулицю. Хлопчик дивився йому вслід, роззявивши рота від подиву.
Вони зустрілись якраз у скверику з фонтанчиком. Звичайно, ця зустріч була зовсім випадкова. Сія йшла до басейну із західної сторони, Авакум — зі східної. Коли б не йшли назустріч, то, певно, не помітили б одне одного. Вони дивилися на дзюркотливий фонтанчик: вода струменем била вгору і знову падала в басейн.
Побачивши Авакума перед собою, Сія дуже здивувалась. Вона навіть почервоніла, і йому здалося, що перед ним уже не троянда, а розквітла маківка.
— Ах,— вигукнула дівчина,— яка несподіванка! Яким чином?
Авакум, який умів розумно й доречно відповісти, цього разу промовчав.
Потім вони згадали, що не привіталися, і поспішили потиснути одне одному руку. Сія чомусь була збентежена зустріччю і трохи затримала свою руку в руці Авакума, який устиг за цей час придивитись до її обличчя. Очі Сії, здавалося, сміялись, але за цим сміхом наче не було нічого веселого. Тому й сміх в очах дівчини здавався сумним. Авакум помітив і темні тіні під очима, і невеликі складки біля рота, і те, що губи в неї злегка тремтіли, наче крила метелика перед польотом. «Так тремтять губи у дітей, коли вони намагаються сміятись, а їм хочеться плакати»,— подумав Авакум.
— Я у відпустці,— сказала Сія і відвела погляд.
— Знаю,— кивнув Авакум і теж подивився вбік.
Вони походили навколо басейну, викладеного кольоровими плитками. Так само дзюрчала вода у фонтані, але вони не звертали на неї уваги.
— Знаю, що ти у відпустці,— повторив Авакум.— Ми ж домовилися взяти відпустку одночасно!
Вона не відповіла, тільки тихенько зітхнула. Це було якесь уривчасте зітхання. Авакум міг битись об заклад, що очі в Сії вологі. «Таким буває зітхання, коли на очах виступають сльози»,— подумав він. І зовсім недбало спитав:
— А ти бачила нашого спільного друга, інженера? — А що вона затрималася з відповіддю, то Авакум допоміг: — Після понеділка?
— Не хочу більше бачити його,— несподівано різко відповіла дівчина.
Тепер вода у фонтанчику задзюрчала веселіше. Авакум промовив:
— Які гарні ці рожеві фасади будинків! Вони дуже подобаються мені.
— Справді? — з сумнівом спитала Сія.— А три місяці тому ти казав інакше. Доводив, що вони грубі, схожі на розвішану білизну. Пригадуєш?
— Щось не пригадую,— засміявся Авакум.