Контррозвідка
Шрифт:
— І я думаю, що ці фасади гарні,— Сія сказала це з якоюсь особливою ніжністю в голосі. Потім спитала, як колись: — Хочеш прогулятись по парку?
— А чом би й ні! — зрадів Авакум. І як колись, узяв дівчину під руку й нахилився до її вуха: — Через п'ятнадцять хвилин у мене засідання в Інституті археології. Давай відкладемо нашу зустріч до завтра, згода?
Сія знизала плечима, але посміхнулася й сказала:
— Добре.
11
— Отже,— почав полковник Манов,— я прочитав обидві ваші доповідні й, здається, вже маю деяке уявлення про погляд кожного з вас на цю темну історію.— Він глянув на Авакума і, трохи помовчавши, сказав: — Воднораз я одержав кілька додаткових повідомлень, які цілком підкріплюють і підтверджують тезу капітана Славі Ковачева. А саме, що вночі проти двадцять третього серпня вчитель Методій Парашкевов учинив замах на старшину
— Буває! — весело розсміявся Славі Ковачев.
— Сміятись нічого,— нахмурився полковник. І, повернувшись до Авакума Захова, занепокоєно спитав: — Як сталося, що ви не помітили очевидної істини?
Авакум попросив дозволу закурити, затягся кілька разів і, помовчавши, відповів:
— Ця справа набагато заплутаніша і темніша, ніж її уявляє собі мій колега Славі Ковачев. Неважко на підставі лише кількох фактів звинуватити людину в смертному гріху. Важче встановити істину, коли незаперечні докази спрямовують слідство по фальшивому шляху.
— Він називає незаперечні докази фальшивими,— розвів руками Славі Ковачев.
— Не перебивайте його! — знову нахмурився полковник. Останнім часом він намагався не курити, бо в нього був високий кров'яний тиск, але не витримав, порився в шухляді, знайшов серед паперів сигарету і з задоволенням прикурив від сірника, якого підніс йому Авакум.
— Нехай мій колега Славі Ковачев викладе все, що сталося, як він собі уявляє,— наполягав Авакум.— Тоді я вкажу ті пункти, де він, цілком очевидно, помиляється. І ви побачите, що істина не така проста, якою здається з першого погляду.
Полковник вмостився у кріслі зручніше і з видимим задоволенням затягся сигаретою.
— Якщо товаришеві Захову картина не ясна, я намалюю все так, як було! — почав у досить високому регістрі Славі Ковачев.— Час між першою і другою годинами ночі. Методій Парашкевов повертається із Зміїці. Це — страшна місцевість, куди недосвідчені люди навряд чи зважились би піти вночі. Вчитель проходить через подвір'я пункту, кидає кілька слів старшині й удає, ніби дуже поснішає. Але, ступивши кілька кроків у темряві, різко повертається і б'є якоюсь залізякою постового міліціонера в карк. Той втрачає свідомість і падає на землю. Тоді Методій Парашкевов виймає з кишені ампулу та рушник, кропить рушник хлороформом і міцно обмотує голову своєї жертви. Таким чином, він гарантує собі кілька годин безпеки і свободу дій.
Це перша картина драми. Другий акт починається так. Методій Парашкевов підходить до вікна. Перший удар по шибці — слабкий. Щоб не зчиняти шуму, Парашкевов б'є залізним предметом. Утворюється отвір, куди можна просунути руку і схопитися за залізний прут. Після того, впершись ногою у стіну, злочинець починає обережно виймати скельця з віконної рами. Упоравшись, він опускається на землю і, щоб відпочити й зібратися на силі, запалює сигарету. Зрозуміло, Парашкевов ховає сигарету в руці. Але час минає. Парашкевов швидко топче недокурену сигарету, знову, підстрибнувши, хапається за залізний прут і, обіпершись об стіну, пиляє сталевою пилкою віконні грати. Вони тонкі, з м'якого заліза. Щоб розпиляти прут, потрібно не більше десяти хвилин. Парашкевов згинає розпиляний прут, і у вікні утворюється отвір, досить широкий, щоб пролізти в кімнату. Все це забирає якихось десять-п'ятнадцять хвилин. Увійшовши до кімнати, він відмикає маленькою відмикачкою невелику шафу з документами та грошима. Викрадає потрібне йому креслення, а щоб надати злочинові кримінального характеру, тобто приховати його шпигунську суть, бере і гроші — дві тисячі левів, які лежать у шафі на верхній полиці. Потім наш герой іде додому — моя хата скраю, нічого не знаю! Лягає спати взутий. На світанку починає готувати ранець, немов збирається на прогулянку або на полювання, а по суті, щоб приховати хлороформ і не бути на місці
Славі Ковачев витер рукою піт із чола й кинув зневажливий погляд на Авакума: «Сподівався знайти слабкі пункти в моїй позиції? Дідька лисого!»
Всі троє помовчали.
— Можна мені кілька зауважень? — спитав Авакум. Полковник кивнув.
Авакум підвівся і повільно заходив по кімнаті — од вікна до дверей і назад.
— Відстань від землі до найнижчої частини вікна становить точно два метри п'ятнадцять сантиметрів. На такій висоті шибку у вікні можна розбити тільки за допомогою палиці, залізного прута чи ще там чого. Її можна розбити й кинутим каменем, якби злочинець не боявся зчинити шум. Уявімо, що злочинець розбив шибку одним із цих способів, і підемо далі.
Відомо, що зовнішня віконна рама, в яку вставлено шибки, виступає тільки на палець над поверхнею стіни. Спробуйте розбити таку шибку! Що з цього вийде? У всіх випадках те саме: більші чи менші скельця неодмінно впадуть на землю. Неодмінно впадуть на землю скалки, не помітні на перший погляд. Але звичайно в таких випадках падають більші уламки. Прошу вас звернути увагу: на землі, безпосередньо під розбитим вікном, не знайдено ні великих уламків скла, ні малих скалок, навіть скляного пилу. Я оглянув усе в лупу і не помітив ніяких слідів битого скла.
Далі. Колега Славі Ковачев твердить, що злочинець просунув руку крізь отвір шибки і, обпершись ногою об стіну, почав виймати шибки з віконних рам і кидати їх на підлогу. Це твердження, по-моєму, безпідставне. І ось чому. Закріпившись на стіні, людина неодмінно, в будь-якому разі, залишить на її поверхні сліди, навіть якщо роззується. Босоніж чи в шкарпетках — однаково — залишаються відбитки або сліди. А на стіні, безпосередньо під розбитим вікном і коло нього, не виявлено ніяких слідів. Я в лупу оглянув поверхню стіни й не помітив нічого схожого на сліди чи то від взуття, чи то від босих або в шкарпетках ніг. Прошу! — Авакум вийняв з портфеля купу фотографій і розклав їх на столі перед полковником.— Це сектори стіни, зняті крізь спеціальний фільтр, щоб було видно пори тиньку. Сектори нумеровані, і якщо розкласти знімки за номерами, складеться вся поверхня отинькованої стіни на висоті одного метра від землі.— Авакум посміхнувся: — Не помітно ніяких слідів від туристських підківок, чи не так? — Він запалив сигарету і знову повільно заходив туди-сюди.— Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець, схопившись рукою за залізний прут і обіпершись ногою об стіну, другою рукою став виймати скельця з віконної рами і кидати їх на підлогу. Дозволю собі запитати, чому неодмінно на підлогу, а не на землю? Йому було б значно зручніше кидати ці уламки на землю, ніж усередину, в кімнату. Проте облишмо ці подробиці! Чужа душа — темний ліс, хіба вгадаєш чужі наміри? Правда ж? Повернімося до уламків скла, це простіше.
Отже, злочинець виймає великі й малі уламки скла і кидає їх на підлогу. Ми знайшли й надіслали на дослідження два уламки завбільшки з півтори п'яді й щось із десяток менших — з чоловічу долоню. Тепер прошу врахувати дві обставини. По-перше, підлога в Ілязовому будинку вкрита кам'яними плитами. По-друге, відстань від підвіконня до кам'яних плит становить метр і п'ятдесят три сантиметри. Якщо з такої висоти кинути скло на, камінь, звичайно, воно розлетиться на дрібнесенькі скалочки. Кожна з цих скалочок буде значно меншою за чоловічу долоню. А ми знайшли два уламки, на яких умістяться три чоловічі долоні. Я не дуже розуміюсь на склі, але гадаю, що шибки у вікнах Ілязового будинку не з ієнського скла.
Далі. Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець підпиляв сталевою пилкою середній залізний прут на вікні, а потім зігнув його, щоб зробити отвір. Правильно, на вікні є підпиляний і зігнутий прут. Але я хочу звернути вашу увагу ось на що. Підпиляні місця прута ширші з внутрішнього боку, тобто з боку, повернутого до кімнати. Якщо ви висите за вікном і тримаєте пилку однією рукою, вам буде в тисячу разів зручніше пиляти прут, що заважає, із зовнішнього боку, а не з внутрішнього. По-друге, якщо ви хочете пролізти кудись і вам заважає залізний прут, перепиляний навпіл, ви, зрозуміло, відгинаєте його. Але як ви це робите? Ви неодмінно відігнете кінець прута від себе, а не до себе. З розповіді мого колеги випливає, що злочинець зробив навпаки, тобто відігнув прут до себе. Мабуть, на світі немає такого дурного і невправного злочинця. Проте, припустімо, що наш злочинець найдурніший і найневправніший і тому відігнув прут до себе. В такому разі доречно спитати: як він проліз у кімнату? Адже злочинець рухається всередину, а прут стирчить назовні, протилежно рухові.— Авакум дістав з портфеля фотографію і поклав на стіл.— Судіть самі,— сказав він,—чи може людина пролізти тут, не залишивши на спиляних місцях частинок одягу та шкіри? Про всяк випадок я оглянув ці місця в лупу і не помітив на них ніяких слідів одягу чи крові.