Контррозвідка
Шрифт:
— Про це не турбуйся,— кивнув бай Гроздан,— Як Карабаїр не заговорить людською мовою, так і я не скажу ні слова про тебе.
— Вірю,— промовив Авакум.— Навіть думаю, що коли б зненацька Карабаїр заговорив людською мовою, ти й тоді мовчав би. А річ ось у чім. По-перше, треба довідатися, якщо це можливо, звичайно, кого з тутешніх жителів не було в селі вночі проти двадцять третього серпня. Запам'ятав? По-друге, хто з момчиловців носить або носив рукавиці з синього прядива. Якщо не пощастить тобі дізнатися про це або виявити людину, яка носила або носить рукавиці
— Навіщо? — здивовано спитав бай Гроздан.
— Зараз це найважливіше,— відповів Авакум.
Бай Гроздан помовчав, нахилився до гостя і тихенько спитав:
— Невже вчителя повісять?
— Це не моя справа,— знизав плечима Авакум. Сонце проглянуло крізь білі завіски. Велика чорна муха знялася з вікна і, мов літак, задзижчала над тарілкою з медом.
— Це моє доручення ти повинен виконувати таємно, хитро і так тихо, як кріт,— попередив Авакум. Він покуштував меду і ковтнув ганусівки.— Намагайся, щоб ніхто ні про що не здогадався, і щоб нікому не впадало в око.
Глянувши на годинник, він підвівся.
— Побачимось під час обіду у бая Марка. Якщо ти довідаєшся про щось важливе для мене, замовиш пляшку лимонаду і наллєш мені. Це буде наш пароль. Запам'ятав?
Бай Гроздан кивнув і, розгладивши вуса, широко всміхнувся.
Попрощавшись з головою кооперативу, Авакум пішов до Ілязового будинку.
Старшина Георгій недовірливо оглянув його з ніг до голови і не дозволив переступити порога, поки на власні вуха не почув розпорядження майора.
Авакум увійшов у похмурий кам'яний передпокій і раптом відчув, що серце його калатає, наче він пробіг сто метрів. «Що за дурна слабість?» — подумав він і нахмурився.
Приміщення, збудоване з сірого граніту, холодне й темне, нагадувало середньовічну тюремну камеру. Для повної ілюзії тут бракувало тільки важких залізних кайданів, жаровні й гаків для катувань.
У будинку було три кімнати, розташовані симетрично одна проти одної. Масивні дубові двері оббиті великими кованими цвяхами в кілька рядів. У кімнаті ліворуч, перетвореній на склад, геологи тримали прилади й інструменти, креслення і гроші для господарських потреб. Саме ця кімната стала об'єктом пограбування, здійсненого вночі проти двадцять третього серпня. Розбиту шибку було відновлено, спиляний прут замінено новим, товстішим, а до вікна припасовано подвійні віконниці, які замикалися зсередини великим замком.
Начальник військово-геологічного пункту, майор Інджов, зустрів раннього гостя підкреслено холодно. Поки він читав посвідчення про відрядження, видане Інститутом археології Академії наук, Авакум кинув швидкий погляд на його обличчя і подумав: «Сумний випадок. Цей чоловік хворіє на виразку шлунка — на столі лежить пачка з питною содою. Обличчя в нього сухе і бліде, зіниці надмірно розширені. Він не спав уночі — очі його стомлені й трохи засмучені. Чекав підвищення —
Начальник прочитав посвідчення про відрядження, підвів голову і, мовчки повернувши його Авакумові, сухо спитав:
— Що вам треба від мене?
— Нічого особливого,— відповів Авакум.— Я просто прийшов відрекомендуватись вам.
Обидва помовчали. Було холодно, повітря здавалося синюватим від тютюнового диму.
— Наша робота має багато спільного,— сказав Авакум — Як ви вважаєте?
— Не думаю,— відповів начальник.
— Чому? — здивувався Авакум.— Ось ви, наприклад, ходите по горах, вивчаєте місцевість. Те саме роблю і я — ходжу по горах і розглядаю місцевість..
— Це тільки зовнішній збіг,— зазначив начальник. Авакум посміхнувся.
— І все-таки збіг, правда ж? Начальник не відповів.
— Я хочу встановити, звичайно, з приблизною точністю, північні координати Момчиловського царства. Повинен вивчити місцевість на південь і південний схід від Карабаїру і пошукати в цих місцях слідів цього царства.
— Пошукайте,— відповів начальник.
— А ви не пригадуєте нічого такого, що могло б придатися мені? Ви вже вивчили чимало секторів цієї місцевості.
— Я не помітив нічого, що могло б зацікавити вас.
— Це вже важливо! — зрадів Авакум.— Якщо ви — троє спеціалістів — нічого не помітили, отже, і я нічого не помічу, тим більше що я один.
— Це ваша справа,— сказав начальник.
— Справді,— погодився Авакум,— безглуздо ходити там, де ходили ви: на південь і південний схід від Карабаїру.
Потім спитав:
— Ви, мабуть, маєте координати обстеженої місцевості?
— А хіба картограф може працювати без координат? — урвався терпець начальникові. Він дістав сигарету і роздратовано закурив.
— Чудово! — посміхнувся Авакум.— Мені не доведеться довго блукати по тутешніх кручах, якщо ви дасте координати.
— На це не розраховуйте,— заявив начальник.
— Чому? — розвів руками Авакум.
— Тому, що ви молода людина і повинні привчатись до праці.— Начальник подивився на нього скоса.— І тому, що моя служба не має нічого спільного з вашою. І тому, нарешті, що я не повинен ритися в складі, марнуючи дорогоцінний час, щоб потурати вашим лінощам. Ось чому!
— Пробачте,— покірливо промовив Авакум.— Я тільки спитав.
— А я вам відповів,— ще більше нахмурився начальник.
— Усе-таки я дуже задоволений нашою розмовою,— зауважив Авакум.— Дозволите попрощатися?
Начальник подав йому руку.
— Без праці нічого не можна досягти,— зітхнув він.
— Так, праця — мати всіх благ! — засміявся Авакум. У коридорі його чекав старшина Георгій. Проходячи повз двері складу, Авакум ніби ненарокомвпустив ланцюжок, який крутив на пальці, і зразу ж нахилився, щоб підняти його. Підводячись, кинув швидкий погляд на замок і задоволено свиснув. Замок був масивний, але простий, мов кременівка.