Корабельна катастрофа
Шрифт:
Сигнальні прапори знайшлися в капітанській каюті — вони були старанно розкладені по своїх гніздах, позначених відповідними літерами. Нейрс вийняв потрібні прапори, і ми піднялися на палубу.
— Гей, дурню, не смій пити! — закричав капітан одному з матросів, що зачерпнув води з барильця. — Вода засмерділася.
— Вибачте, сер, — відгукнувся матрос, — але ж на смак вона зовсім свіжа.
— Покуштую сам! — Нейрс узяв кухлика, зачерпнув води й підніс до губів. — І справді, — мовив він. — Виходить, засмерділася, а потім знову стала свіжа… Дивно,
У голосі його було щось таке, що змусило мене повернутися до нього. Звівшись навшпиньки, Нейрс пильно роззирався довкруги, як людина, перейнята цікавістю, а його обличчя й уся постать видавали затамоване хвилювання.
— Ви самі не вірите в те, що кажете! — вигукнув я.
— Можливо, можливо, — погодився він, поклавши руку мені на плече. — Все може бути… Проте мене турбує зовсім інше…
Нейрс підкликав матроса, віддав сигнальні прапори, а сам узявся за головний сигнальний фал, що його торгав, лопотячи на вітрі, червоний англійський вимпел. Ще хвилина — і замість нього замайорів американський, який ми прихопили з собою, а потім і сигнальні прапори РОН.
— Ну, а тепер, — сказав Нейрс, дивлячись на прапорці з гордістю американського моряка, — а тепер, хлопці, ставайте до помпи. Поглянемо, що за вода в цій лагуні.
Матроси взялися за ручки, й над судном розляглося чвакання залізної помпи, а на палубу ринув потік затхлої води. Нейрс, зіпершись ліктями на поручень, спостерігав за потоком, наче та трюмна вода дуже його зацікавила.
— І що ж вас усе-таки схвилювало? — спитав я.
— Зараз коротко поясню, — відповів капітан. — Але спершу зверніть увагу: бачите ці шлюпки — одну на рубці й дві пообіч неї на рострах? То яку ж шлюпку спускав Трент? Адже двоє з його команди загинуло, коли спускали шлюпку!
— Мабуть, він знову підняв її на борт, — висловив я припущення.
— Хай і так, але навіщо? — заперечив капітан.
— Значить, у них була ще одна шлюпка, — сказав я.
— Може, й була ще одна шлюпка на палубі, — погодився Нейрс. — Проте навіщо вона їм? Хіба для того, щоб старий капітан катався місячними ночами довкола брига, награючи на акордеоні?
— Яке це має значення? — правив я своєї.
— Та, мабуть, ніякого… — погодився Нейрс, озираючись через плече на потік води, що заливала палубу.
— І довго буде чвакати ця помпа? — спитав я. — Так ми перекачаємо всю лагуну. Адже капітан Трент сам сказав, що бриг сів на дно, десь у носовій частині дірка, і туди ллється вода.
— Так і сказав? — багатозначно, протягом мовив Нейрс.
Не встиг він договорити, як помпа захлинулась раз, потім удруге, і потік припинився. Матроси покинули ручки помпи.
— Ну, що ви на це скажете, містере Додд? — спитав Нейрс і провадив, стишивши голос, але так само недбало спираючись ліктями на поручень: — Це судно ціле й неушкоджене, як «Нора Крейн». Я зрозумів це, перш ніж ми піднялися на борт, а тепер знаю напевне.
— Неймовірно! — вигукнув я. — То ви вважаєте, що Трент…
—
Замість відповіді я спромігся лише на здивований вигук.
Я озирнувся довкола. Сутінки погустішали, віддалік мерехтів вогник ліхтаря — там стояла «Нора Крейн». Наші матроси, покинувши помпу, курили на шкафуті; люльки час від часу освітлювали їхні обличчя.
— Чому Трент не зняв бриг із мілини? — мовив капітан. — Чому він ладен був у Фріско заплатити за нього такі шалені гроші, коли міг би спокійно доправити бриг у порт?
— Може, тоді він ще не знав, чого варте це судно?
— А що знаємо про це ми?! — вигукнув Нейрс. — Однак я не хочу засмучувати вас, містере Додд. Я розумію, як ви зараз хвилюєтесь. Але щодо мене — будьте певні: я зробив усе, щоб прибути сюди якнайшвидше, і тепер маю намір взятися за бриг як слід. Не хвилюйтесь — зі мною у вас клопоту не буде.
В його голосі бриніла щира дружня нотка, і я міцно потис його руку.
— Усе буде гаразд, старий, — мовив Нейрс. — Віднині ми друзі, і ви впевнитесь, що справа від цього виграє. А тепер — вечеряти!
Повечерявши, ми з цікавістю мандрівників попливли в шлюпці на острівець Середній Брукс, весь залитий місячним сяйвом. Вздовж його берегів лежали рівні пляжі, а далі густо росли чагарі, і в них гніздилося розмаїте морське птаство. Ми спробували були продертися крізь них, проте все було марно — легше було б перетнути Трафальгарську площу в день демонстрації, ніж продертися крізь це пташине царство. Ми наступали на гнізда, давили яйця, птахи били нас крилами по обличчю, намагались виклювати очі. Ми були геть приголомшені пронизливими криками: ґвалт здійнявся над острівцем мало не до хмар.
— Ходімо краще берегом, — сказав Нейрс, коли ми вибралися з чагарів.
Матроси взялися збирати яйця, і далі ми пішли вдвох. Ми прямували по злежалому піску понад самою водою. Ліворуч темніли чагарі, з яких нас вигнали чайки, праворуч простягалась лагуна, якою бігла широка стежина місячного сяйва, а за лагуною» здіймаючись та опускаючись, зблискуючи піною і знову згасаючи, тремтіла лінія прибою. Пляж укривали уламки, винесені сюди течією; ми набрели на кілька колод з червоного дерева та з ялини, на дві щогли з джонок та на ахтерштевень європейського судна. Ці знахідки збудили думки, і ми заговорили про небезпеку, що таять у собі моря, та про тяжку долю жертв корабельних катастроф. Під ту невеселу розмову ми обійшли більшу частину острова, з його південного кінця оглянули сусідній острівець, пройшли західним берегом, у затінку чагарів і знову вийшли на місячне світло з протилежного кінця.