Короп по-чорнобильськи
Шрифт:
Одне слово, як сказано було на банкеті з нагоди вельми серйозної наукової конференції у Львові, де українців і євреїв було десь приблизно “п’ятдесят на п’ятдесят”:
– Лехаймо!
Розділ
Делікатний
«Перейти в християнство - непосильне завдання для єврея:
бо чи зможе він повірити в божественність іншого єврея?»
Генріх Гейне, німецький поет, єврей за походженням
Треба зазначити, що витончений інтелектуальний гумор здибається не лише в усних єврейських оповістках, а й там, де навряд би його можна було чекати. Наприклад, у канонічних релігійних текстах. Вчитайтеся, будь ласка, у фрагмент Тори, де юдейський мудрець Іошуа бен Леві описує свою зустріч із Месією:
Я прийшов до Месії і він спитав мене:
– Скажи, чим займаються сини Ізраїлеві там, внизу, звідки ти прийшов?
Я відповів:
– Люди чекають на Тебе, щодня.
Прости нас, Господи, але тут і справді заплачеш: замість того, аби щось робити во славу Божу, вони склали руки і чекають!
Не випадково ще один тодішній мудрець, юдей Улла (третє-четверте століття н.е.), втомлений постійними запитаннями своєї пастви, коли ж нарешті прийде Месія, аби зробити бідних багатими, хворих здоровими, а нещасних - щасливими, вигукнув:
– Бог з ним, з Месією, нехай приходить. Очі б мої його не бачили.
А вже в набагато пізніші часи з’явився оцей популярний жарт:
Месія нарешті таки з’явився, обступили його геть усі євреї… аж ні, не всі. Рабинович ніяк від своїх справ не відірветься.
– Рабинович, - каже Месія, - скільки можна вас чекати?
– Ой, хто б казав?
Один подільський єврей прийняв християнство аби купити хутірець і заробити на рільництві. (У царській Росії іудеям було заборонено купувати землю і поратися коло неї).
Вихрест досить швидко розбагатів і, природно, що невдовзі до нього з’явився племінничок, бідний і обдертий, як миша з синагоги. З’явився і попросив роботу, тільки таку, щоб не дуже важка. А ще краще - зовсім легенька. Але за гроші.
Дядько недовго роздумував. Дав родичу в руки трубу і звелів:
– Отам у мене на межі росте великий осокір. Зроби на ньому собі гніздо, залазь із самого ранку і сиди до вечора.
– І все?
– Ні, найголовніше - як побачиш, що йде Месія, дми щосили в цю трубу, аби ми тут на хуторі змогли підготуватися до його зустрічі.
Племінник не приховує
– Дядьку, спасибі! Робота «не бий лежачого» - то саме для мене. А скільки ви мені будете платити?
– Дванадцять рублів щомісяця.
– Та ви що? Вистачить лише кінці з кінцями звести.
– Згоден, що це не гроші. Зате ж і впевненість у завтрашньому дні, бо робота - на все життя. Вистачить і на тебе, і на твоїх дітей, і на онуків, і на правнуків.
У дореволюційному волосному містечку Спичинці, що на Поділлі, єврейську, православну і католицьку общини розділяла лише базарна площа. По один її бік стояла синагога, а по другий - церква. Католики, що правда, їздили молитися у сусіднє Погребище, бо свого костьолу чомусь не мали. І взагалі, трималися від юдеїв на певній дистанції.
А от батюшка з рабином товаришували і не раз проводили час за чарчиною. І от одного дня ребе почав умовляти свого приятеля, аби той показав йому, що воно таке - сповідь. Бо Закони Мойсеєві такого обряду не передбачають. Спичинецький батюшка був людиною доброю, процитував Євангеліє, що немає, мовляв, ні елліна, ні юдея, всі рівні - і повів колегу до церкви. Там заховав його десь у куточку, аби він міг спокійно спостерігати незвичну для нього церемонію.
І от, заходить молода заміжня прихожанка і кається:
– Батюшко, тяжко согрішила.
– Як саме?
– Зрадила чоловікові.
– Скільки разів зрадила?
– Один, батюшко.
– Прочитай один раз «Отче наш», кинь п’ять рублів пожертви у скриньку і да проститься тобі гріх твій.
Ця пішла, інша заходить - теж молода і заміжня.
– Батюшко, тяжко согрішила. Зрадила чоловікові.
– Скільки разів?
– Два рази.
– То прочитай два рази «Отче наш», кинь у скриньку десять рублів і да простяться тобі гріхи твої.
Жіночка пішла, а священика прикрутила певна проблема. Він на хвилинку вийшов, а рабин за загородкою зостався. Ну, а в кутку темно, тож третя жіночка навіть не помітила, хто там сидить, на коліна стала, очі в підлогу втупила і кається:
– Батюшко, відпустіть гріхи, бо согрішила дуже тяжко.
Рабин одразу поцікавився:
– А що зробила?
– Зрадила чоловікові.
– І скільки разів?
– Один раз.
Рабин подумав, подумав, а потім знайшов вихід:
– Прочитай три рази «Отче наш», поклади у скриньку п’ятнадцять рублів і можеш спокійно зрадити свого чоловіка ще два рази.
Маленьке єврейське містечко славилося, як би це делікатніше сказати, криміногенними талантами своїх мешканців. На якесь велике свято, коли всі євреї зібралися до синагоги, голова кагалу, найбагатший член общини раптом ухопився за кишеню, зблід і тихенько сказав рабину:
– Мушу на півгодинки щезнути додому. Пригадав, що залишив ключа від сейфу в замку.
– І чого ви боїтесь?
– Як чого - злодіїв.
– Не бійтеся! Всі вони зараз сидять тут.