Країна Моксель, або Московія. Книга 1

Білінський Володимир Броніславович

Саме так з'явилася фінська суздальська земля, а згодом — фінська Московія. Згадаймо — свого часу подібні процеси відбувалися і в київських слов'янських землях. Але якщо великороси повністю згодні з таким розвитком подій на землях віковічного слов'янського Києва, то стосовно Суздаля й Московії вони вдалися до різного роду вигадок про «перетікання» слов'янських племен. Облуду видно неозброєним оком. Вона потрібна для пояснення спорідненості фінської Московії зі слов'янським Києвом. Згодом ця спорідненість повинна була підтвердити право Москви на «збирання землі російської».

Ось іще приклад, який спростовує вигадки.

У 1169 році

князь Андрій Боголюбський після жорстокого бою захопив Київ. Ми знаємо — на київський престол сідало багато князів, котрі мали і не мали на те права; були випадки військового захоплення київського престолу. Але князі київської землі ніколи не зазіхали на слов'янські святині — київські храми. Андрій же, захопивши Київ, розорив і місто, і храми.

«Союзники (Андрій Боголюбський із союзниками. — В. Б.) взяли Київ «списом» і «на щит», приступом, і розграбували його (1169 р.). Переможці, за розповідями літописця, не щадили нічого в Києві, ні храмів, ні жінок, ні дітей: «були тоді в Києві усі люди в стогоні й тузі, в скорботі нерозважній і сльозах безперестанних» [6, с. 109].

Зверніть увагу: сотні років нам намагалися втовкмачити, що прийшов князь-слов'янин, християнин і зруйнував православні святині. Несусвітня брехня! Неозброєним оком помітно: прийшов варвар, який не має ані найменшої спорідненості з цією землею, з київськими святинями. Тут і виникає закономірне питання: чи мав Андрій Боголюбський слов'янське коріння, чи був він сам християнином? Відповідь очевидна: слов'янські святині Києва не були святинями для князя-залешанина, виплеканого фінським племенем у чужій землі.

І професор В. О. Ключевський заявив: «В особі князя Андрія великорос уперше виступив на історичну сцену» [6, с. 113].

Такий він — перший великорос!

Такі родинні зв'язки Києва із Суздалем (Московією).

Автор дослідження розуміє — не всі великороси подібні до цього варвара-залешанина. Але поява першого такого великороса-князя дуже симптоматична. Всі наступні правителі Московії, а відтак держави Російської, були заражені зневагою до законів і людської моралі інших народів.

Послухайте, як поводився надалі князь Андрій, так званий «Боголюбський», від якого пішло плем'я великоросів:

«Виявивши в молодості на півдні стільки бойової доблесті (зверніть увагу: знищення Києва і його святинь у великоросів вважалося великою доблестю! — В. Б.) і політичної розважливості, він потім, живучи сиднем у своєму Боголюбові, наробив чимало дурниць: збирав і посилав великі раті грабувати то Київ, то Новгород, розкидав павутину властолюбного підступу по всій Російській землі зі свого темного закутка на Клязьмі. (Наразі ще навіть професорові соромно називати суздальський «темний закуток» російською землею! Але залишилося чекати недовго! — В. Б.) Повести справи так, щоб 400 новгородців на Білоозері змусили втекти семитисячну суздальську рать, потім організувати такий похід на Новгород, після якого новгородці продавали полонених суздальців утроє дешевше від овець, — усе це можна було зробити без Андрієвого розуму» [6, с. 112].

Яка гіркота великороса проступає в цих словах!

У чому розум Андрія — сказати важко: чи в бандитизмі, чи в злодійстві. Здавалося б, будь-яку людину оцінюють за сукупністю діянь. А християнська мораль князя Андрія його діяннями не підтверджена. Однак тут ми стикаємося з найбільшим парадоксом у мисленні великороса: усе, що робилося для звеличування Московії, — будь-яка мерзота,

будь-яка підлість стосовно слов'янських сусідів і супротивників — вихваляється. Усе, що зроблене на шкоду Московії, — піддається анафемі.

Київ спалили — добре, пограбували Новгород — чудово. Але програвати у бійці майбутньому московитові не личить, то ганьба на голову Московії. Немає іншої логіки у великороса-державника!

І ще: всі автори-історики Російської імперії, а згодом — радянської, без докору совісті, як щось саме собою зрозуміле, переносять на суздальську, а далі на московську землі поняття «Русь» і «Руська земля» з першого дня появи Суздаля й Москви. Але ми переконуємося, з тих же російських джерел, що це далеко не так, якщо не сказати жорсткіше — абсолютно не так!

У суздальську землю втік князь-невдаха з роду Рюриковичів, якому не дісталося престолу на Русі. Русь — це слов'янські племена. І раптом, за велінням великоросів, так звана суздальська земля, населена фінськими племенами на чолі з князем Рюриковичем, стає частиною руської (слов'янської) землі, простіше кажучи — Руссю. Найбільший парадокс історії! Найбільша облуда, складена великоросами на потребу власної імперії, яка нічого спільного не має з істиною. Брехня з розмахом.

Поміркуймо: адже не стали із приходом князів-норманів стародавні кияни — поляни, деревляни, сіверяни, уличі, дуліби — норманами. Ні! Нікому навіть у страшному сні не примариться, що з приходом у Київ князя Олега і його дружини всі слов'янські племена раптом почали іменуватися норманськими, або норманською землею.

А всі індіанські племена Центральної та Південної Америки не стали іспанцями або іспанською землею після захоплення їх короною Іспанії. Залишилися індіанцями — навіть після того, як на індіанський престол зійшов віце-король Іспанії.

Але стосовно великих і гордих фінських племен: мокші, мері, муроми, весі, печори, мещері, пермі, марі — великороси вчинили страшний злочин, обікравши все: імена, землю, звичаї, приторочивши їм абсолютно далеке ім'я — Русь, замість їхнього ж таки споконвічного — Моксель! Ще одна засаднича брехня російської історії!

Отже, як же закінчив своє правління суздальською землею князь-залешанин — «перший великорос»?

Звернімося знову до професора В. О. Ключевського:

«Від часу своєї втечі з Вишгорода в 1155 р. Андрій упродовж майже 20-річного безвиїзного сидіння в своїй волості (виявляється, суздальська земля до 1175 року — лише волость, яка годувала «залешанина». — В. Б.) облаштував у ній таку адміністрацію, що одразу ж по смерті його там вчинилася цілковита анархія: всюди відбувалися грабежі й убивства, били посадників, тіунів та інпіих князівських чиновників (слід гадати, простому фінському людові не подобалися побори, насаджувані зайдами. — В. Б.)… Ніколи ще на русі (яку «залешанській» суздальській землі з'явилася Русь — відомо тільки великоросам. — В. Б.) жодна князівська смерть не супроводжувалася такими ганебними явищами. Причину цього слід шукати в поганому оточенні, яке створив собі князь Андрій своєю сваволею, неперебірливістю, зневагою до звичаїв. У змові проти нього брала участь навіть його друга жінка, родом із камської Болгарії (тобто татарка, а точніше, булгарка. — В. Б.), що мстила за зло, заподіяне Андрієм її батьківщині.