Країна Моксель, або Московія. Книга 1
Шрифт:
Літопис натякає, як погано облаштоване було суспільство, де жив Андрій: «ненавиділи князя Андрія свої домашні, — свідчить він, — і була гризня люта в Ростовській і Суздальській землі» [6, с. 113].
Автор сподівається, що ми підійшли до розуміння самої суті суспільства ростовсько-суздальської землі. Князь, який народився та був вихований на звичаях фінських племен, не міг правити цими племенами, застосовуючи батькові напрацьовані методи. Слов'янські й фінські племена вели різний спосіб життя, виховувалися різним середовищем. Психологія північного середовища наділила майбутнього першого великороса жорстокістю, недовірою
Це підтверджується фактами історичних подій, правдою, очищеною від зайвого лушпиння. Саме правди боялися й тікали від неї в нетрі фальшування великоросійські «байкарі історії». Неправда великоросійського істеблішменту щодо викладу імперської історії Московії привчила нас, читачів, до іншого потрактування подій і фактів. Імперія завжди їх тасувала, як шулер колоду карт. Але ми, подаючи факти, лише свідомо відкидаємо виправдувальну імперську брехню, залишаючи на поверхні самі факти історії. І в цій іпостасі факти свідчать зовсім про інше.
Та повернімося в країну Моксель. Послухаймо, як самі великороси викладають події, що відбулися в суздальській землі до кінця XII століття, тобто напередодні навали монголо-татар:
«Разом із Юрієм Довгоруким, тобто на початку XII ст., з'явилися в суздальській землі й бояри, старша дружина…
Прибуваючи в суздальську землю, прибульці зустрілися тут із тубільним фінським населенням, яке… становило нижчий клас місцевого суспільства. Таким чином, колонізація давала рішучу перевагу нижчим класам, міському й сільському простолюду, у складі суздальського суспільства… Нижчі класи місцевого суспільства, які щойно почали складатися шляхом злиття російських (чергова брехня великоросів, мовляв, із князем «потік» слов'янський люд, і він уже росіянин. — В. Б.) колоністів із фінськими тубільцями, покликані до дії князівським розбратом, повстали проти вищих (дуже нечисленних. — В. Б.), проти давніх і звичних зверхників цього суспільства, і дали змогу торжествувати над ними князям, за яких стояли…
Отже, одним із наслідків російської (недоречне тверд — В. Б.) колонізації Суздальської землі було торжество суспільного низу над верхами… суспільства» [6,і с 115–117].
Яку думку ми почерпнули з цього, здавалося б, досить місткого за обсягом твердження?
А думка неабияка: в землі Моксель, завдяки діянням Андрія Боголюбського, прийшов до влади фінський етнос. Суздальська земля (Моксель) прийняла молодшу гілку династії Рюриковичів і його невелику дружину, асимілювала їх у своє середовище і таким чином сформувала основу фінського етносу, який згодом одержав назву — великороси!
Так оддалік від Києва, на неозорих землях, серед щонайстрахітливішої глухомані, заселеної лише фінськими племенами, з'явилося Суздальське князівство, від якого відбрунькувалися Твер, Рязань, Володимир, Москва, Ярославль і вся «великоросія». Не варто лукавити, у XII столітті не було історичних передумов, аби змусити наддніпрянські слов'янські племена покинути свої чудові землі й піти в непрохідні заболочені нетрі.
Якби на початку XVIII століття Російській імперії, що народжувалася, не знадобився «древній родовід», не було би потреби і в «історичному обґрунтуванні» свого так званого права на «збирання
Але так склалося: криваво пануючи над багатьма підкореними народами, захопивши величезні простори, Московія, а пізніше Російська імперія докорінно перекрутила історичну дійсність, створила про себе міф і нав'язала його як істину всьому світові, але насамперед — підкореним народам.
Навіть визначний представник великоросійських билин Ілля Муромець за походженням — «мужик-залешанин», «селянський син Ростовсько-Залеської землі», отже, син фінського племені мурома. Саме прізвисько Муромець походить від слова мурома.
Ось що писав професор В. О. Ключевський:
«… недарма в стародавній… билині, що зберегла відгомін дружинних, аристократичних понять і відносин Київської Русі, обивателі Ростовсько-Залеської землі звуться «мужиками-залешанами», а головним богатирем оксько-волзької країни є Ілля Муромець — «селянський син» [6, с. 116].
Уже в XII столітті київські слов'яни висловлювали нелюбов і неповагу, точніше — презирство до «мужиків-залешан Ростовсько-Залеської землі». Подумаймо: як могла людина висловити презирство й нелюбов до свого сусіда або брата, який пішов із київської землі в суздальську?
Є тільки одне пояснення цього явища: в землі «Ростовсько-Залеській» (країна Моксель) жили чужі слов'янам племена, які не мали нічого спільного з ними, які суттєво відрізнялися від слов'ян зовні і внутрішньо. Через що спостерігалася їхня взаємна нелюбов.
Це були різні етноси, що й стало причиною взаємного несприйняття. І таке ставлення, як нам відомо, збереглося на віки. Донині! Навіть 350-літнє великоросійське придушення національного духу в Україні не домоглося асиміляції українського слов'янського народу з далеким йому фінським етносом великоросів.
Російська історична наука, не тільки романівська, але й радянська, всі діяння зі «збирання землі російської» обожнювала. Найжорстокіші варварські дії московської еліти з поневолення сусідніх народів і завоювання чужих земель завжди оцінювалися як «фактор історично позитивний». Народи, прилучені до «російських земель», за період поневолення зазнавали жахливого геноциду, поголовного винищення національних еліт, примусового зросійщення, грубого відторгнення від рідної землі.
Така жорстока правда історії. Великороси привчені бачити в своїй історії тільки великі, доблесні діяння. І ми, неросійські люди, які спізнали всю трагедію зросійщення, зобов'язані відкрити зворотний, доволі брудний бік «збирання землі російської». Російський народ має право й повинен знати свою сувору історичну правду.
Отже, ми з вами підійшли до дуже відповідального періоду в російській історії — до перших років підкорення землі Моксель татаро-монголами. Роки прилучення суздальської землі до складу Монгольської імперії (1238–1330) в російській історичній науці викладаються емоційно, мимохідь, як часи страждань, сліз і горя. За емоціями і звірянням почуттів не видно історичних фактів і їх чесного аналізу, оскільки великоросійські історики свідомо приховували стратегічний момент походження Московії.