КРАХ
Шрифт:
— Авжеж, — відповів Лейва.
Коли Аренсібія з бійцем відійшли, експерт підійшов до найближчого вогнегасника і став відкручувати кришку.
Кіт від'єднав зливний шланг і під'їхав до поста № 2. Гукнув вартовим:
— До завтра! Дякую за все. Побачимо, чи не підведе мене знову оця стара чортопхайка.
— До завтра, — відповіли вартові.
— Тільки б товаришам, що проводять маневри, не заманулося зупинити мене. Якщо мотор знову заглухне… Та добре, всього найкращого.
Машина від'їхала. «Це щоб не забули про військові маневри», — подумав про себе Кіт.
На
Це було на п'ятому причалі в бухті Гуасабакоа, в Реглі.
Час — 7-ма година 39 хвилин ранку.
Аренсібія слухав пояснення бійця, коли Вільям Лейва підійшов до них.
— Ти все записав? — запитав Аренсібія.
— Так. Дуже цікаве обладнання в цеху «С».
За кілька хвилин Аренсібія і супровідник знову відійшли на іншу ділянку.
Залишившись один, експерт обережно поставив валізу на підлогу і спробував відкрутити кришку вогнегасника.
— Товаришу, — почув він голос за своєю спиною. Лейву застукали на гарячому, та він не розгубився. Усе було передбачено.
— Слухаю вас.
Чоловік у робочій спецівці та зеленій касці стояв поруч.
— Я, — сказав він, — член протипожежної бригади. Може, я вам стану в пригоді.
— Ні, я сам це перевірю, — відповів Лейва, сподіваючись, що робітник піде. Він дістав з кишені одну з карток, видрукуваних Данієлем, і став заповнювати її.
Та робітник не рушив з місця. «Треба щось робити, щоб він відійшов хоч на хвильку».
— Сеньйоре, — звернувся Лейва до робітника, — у вас не знайдеться часом розвідного ключа «стіксон»? Мені треба відкрити вогнегасник.
— Знайдеться, — відповів той і пішов по ключа. Лейва швидко відкрутив кришку, дістав з валізи пластикову коробочку з вибухівкою. Обережно вклав її всередину вогнегасника і знову завернув кришку.
— Ось ключ, товаришу, — сказав робітник, простягаючи йому інструмент.
— Щиро вдячний. Проте я й без нього вже впорався.
— Можна вас запитати? — звернувся робітник до експерта. — Що то ви вкладали до вогнегасника? Якийсь новий хімікат?
— Так, один препарат, він підтримує концентрацію кислоти і робить ефективнішою дію апарата.
Лейва взяв одну картку, прив'язав її дротинкою до вогнегасника.
— Це розпорядження Міністерства охорони здоров'я. Препарат знижує токсичність суміші. Ми його вже застосовуємо на інших заводах. Це яка дільниця?
— «Г-3».
— Добре, — сказав Лейва і вписав номер в картку, — тут уже все. Треба йти на інші дільниці. До побачення, сеньйоре. І щира вам дяка.
Молоковоз зупинився біля ресторану «Ла Ротонда». Кіт виліз з кабіни і попрямував до телефону-автомата. Витяг з кишені штанів записну книжку, набрав номер.
— Слухаю. Так, говорить посильний. Усе зроблено, як домовилися. Слухаю. Куди? Ага. А потім куди їх одвезти? Вони скажуть. О'кей. Лише троє? А інших троє? О'кей. І ви нас заберете. Ага. До побачення.
Данієль уже був готовий. Він узяв ключі, запер двері, сів до автомобіля. «Побачимо, чим усе кінчиться». Завів мотор і ввімкнув радіо.
Почувши дзвінок,
— На якій частоті передавати? Як? Підтвердь частоту. На цій? Ти переконаний? Ні, ні, усе гаразд. Ти ж знаєш, я дисциплінований. А потім? Так. Зрозуміло. Біля в'їзду у долину. Біля погрібця праворуч. До семи з половиною. Не хвилюйся, Коте. Буду.
Серафін поклав трубку і взяв аркуш. «Будемо точно 20 Р-25», — прочитав він і, підбадьорюючи себе, подумав: «Добре виходить». Маленький тлустий чоловічок нервово всміхнувся.
Аренсібія слухав пояснення супровідника, коли підійшов до нього Лейва. Це вже шоста дільниця, на якій вони побували. На п'ятьох попередніх вогнегасники вже були «обладнані новим препаратом».
Тільки-но боєць кінчив говорити, як Аренсібія завершив свою «перевірку».
— Фуллєдо, — сказав він, — гадаю, ми бачили вже все, що вимагалося. На сьогодні досить. У кожному разі, ми повернемося наступного тижня. Подивимося, чи будуть якісь зміни.
Поки Освальдо в будинку на Бока Сієга в кухні палив за розпорядженням Кота папери, шофер молоковоза, що лежав у вітальні, опритомнів і намагався визволитися. Він розплутував мотузки вже хвилин десять, і йому майже вдалося звільнити руки, зв'язані за спиною. Шофер вигинався, як в'юн, пильнуючи, щоб сторожа нічого не помітила. Очі мало не вискакували з орбіт, затичка в роті заважала дихати… На кухні рвали папери. «Ще трохи, ще…» — в розпачі напружився він. Ось уже вільна правиця. Тепер легше. Обидві руки вирвалися з пут. Шофер сів на диван, нахилився, розплутав ноги. Та шум на кухні припинився. «Він іде, — з жахом подумав шофер і, не витягнувши затички, кинувся до дверей на вулицю. В цю мить Освальдо з'явився в дверях кухні:
— Стій!
У шофера від мотузок заніміли ноги. Через силу добрався він до дверей, та даремно — Кіт запер двері на засув. Шофер обернувся лицем до свого переслідувача і встиг ухилитися від удару. Кулак Освальдо врізався в двері. Шофер відштовхнув його, Освальдо впав і вдарився лобом об поруччя крісла.
— А-а-а-а! — закричав він з перекривленим від болю та злості лицем. Скочивши, Освальдо кинувся за шофером який встиг сховатися за двері, що вели до гаража.
Шофер уже відчиняв ворота, коли Освальдо кинув у нього важкий розвідний ключ. Затичка заглушила стогін, що вирвався з грудей шофера, в очах у нього потьмарилося. Він ще встиг помітити, як його переслідувач відвів ногу назад, а потім з силою викинув її вперед.
Як підтятий, впав шофер на залиту мастилом підлогу гаража, сіпнувся, затиснувши руки між ногами, і затих.
Освальдо глянув на нього, всміхнувся крізь зуби, провів рукою по лобі. Рука була в крові.
— Ну й стерво! — сказав він і двічі вдарив ногою по непорушному тілу.
— Не треба нас проводжати, Фуллєдо, — сказав Аренсібія бійцю, коли вони підійшли до будинку пожежної охорони. — На другому посту на нас чекає автомобіль. Передайте привіт лейтенанту дель Корралю.
Вони попрощалися, і Аренсібія з Лейвою рушили до поста.