Кримінальне право. Особлива частина
Шрифт:
Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.
Основні правила поводження з військовополоненими і цивільним населенням передбачені у Женевських
Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням може виражатися у вбивствах, каліцтвах, тортурах і мордуванні, біологічних експериментах, взятті заручників, тілесному або колективному покаранні, каторжній праці, нарузі над людською гідністю тощо.
Примусовими визнаються роботи, проведення яких вимагається від населення під погрозою будь-якого покарання. Причому у цій статті КК маються на увазі лише ті примусові роботи, які спеціально заборонені міжнародним правом (наприклад, роботи, що примушують населення брати участь у військових операціях, або роботи в організаціях військового або напіввійського характеру).
Розграбування національних цінностей на окупованій території охоплює довільне їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх вивезенням за межі окупованої території з метою обернення на користь іншої держави або окремих осіб. Предметом цих дій виступає майно, що має релігійну, історичну, культурну або іншу національну цінність.
Під засобами ведення війни слід розуміти зброю і військову техніку, що використовується збройними силами для знищення противника або придушення його сили і здатності до опору.
Заборона застосування певних засобів ведення військових дій закріплена у Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років, Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах І і II до них 1977 p., Санкт-Петербурзькій декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p., Женевському протоколі про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів 1925 p., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р. та інших документах. Такі заборони можуть бути загальними або стосуватися конкретних видів засобів ведення війни. Наприклад, забороняється застосовувати зброю, снаряди і речовини, що здатні заподіяти зайві ушкодження або зайві страждання, або велику, довготривалу і серйозну шкоду довкіллю.
До заборонених засобів ведення війни також відносяться: зброя «невибіркової» дії, напалмові, кулькові, касетні, фосфорні бомби, нейтронна бомба, зброя, що ранить уламками, які не виявляються, міни-пастки тощо.
Серед інших порушень законів та звичаїв війни найбільш небезпечним є застосування заборонених методів ведення війни (наприклад, використання голоду серед цивільного населення, бомбардування і атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будов, симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я).
Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яке діяння, передбачене ст. 438.
Суб'єктивна
Суб'єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 дій може бути лише службова особа. В інших випадках вчинення цього злочину суб'єктом може виступати будь-яка особа. Дії військовослужбовців можуть бути кваліфіковані за статтями 432, 433, 434, у яких передбачені спеціальні норми.
У частині 2 ст. 438 встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 438 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 438 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Найманство (ст. 447). Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами.
Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447, утворюють: вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях
Поняття найманця визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у Конвенції про заборону вербування, використання, фінансування і навчання найманців, 1989 р. Найманцем визнається особа, яка:
1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіально\" цілісності держави;
2) беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди;
3) не є ні громадянином сторони, ні постійним жителем країни, що перебуває у конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;
4) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії;
5) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків.
Під вербуванням найманців слід розуміти безпосереднє запрошення і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 дій за матеріальну винагороду.
Фінансування найманців виражається у забезпеченні їх грошовими коштами. Під матеріальним забезпеченням слід розуміти забезпечення їх бойовою зброєю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв'язку та пересування, медикаментами, приміщеннями тощо.
Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або практичних занять з їх підготовки для вчинення зазначених у ст. 447 дій.
Використання найманців — це залучення до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.