Кришталеві небеса
Шрифт:
— Так, — зауважив я, — ти маєш рацію, Яльмаре. Я беру свою пропозицію назад. Це повинні вирішувати з ним ви самі.
І ми потисли один одному руки. Торгунна неголосно скрикнула й кинулась до Джеральда. Він обняв її.
— Що це означає? — стиха запитав він.
— Я більше не можу тримати тебе в нас, — відповів я. — Але ти знайдеш притулок у когось із селян. Яльмар — людина, що поважає закони і не скривдить тебе, аж поки Тінг не вирішить твоєї долі. А це буде не раніше середини літа. Може статись, що до того часу тобі пощастить вибратися з Ісландії.
— Такому неробі, як я? — гірко посміхнувся він у відповідь.
Торгунна вирвалася з його рук і, палаючи
— Тільки заради нашого дому. Дім і сім’я священні. Чоловіки вмирають, жінки плачуть, але поки існує рід, наші імена пам’ятатимуть. Хіба ти маєш право заради своєї примхи вимагати смерті десятка людей?
Довго стояла вона мовчки, і яка була її відповідь, я й до сьогодні не знаю. Але гут заговорив Джеральд.
— Так, — промовив він. — Мабуть, ти правий, Оспаче… правий згідно з законами вашої доби. Це не моя доба.
Він потиснув мені руку, потім Хельгі, торкнувся губами щоки Торгунни, повернувся и рушив у морок.
Потім, як я чув, він обробляв землю в Торвальда Хольсона, орендаря Хемпбек Хелла, але не розповів йому про те, що сталося. Напевне, Джеральд сподівався, що про нього забудуть, а тим часом йому пощастить пробратися на схід. Але тут пішли чутки. Я пам’ятаю, як він хвастав, що в Сполучених Штатах люди можуть розмовляти один з одним з різних кінців землі. А дивлячись, як ми живемо в своїх відлюдних садибах, він, певно, й уявити не міг, як швидко в нас поширюються чутки. Син Торвальда Хрольф прийшов про щось побалакати з Брендом — Тюленячим Чоботом і, звичайно, згадав про чужинця. Незабаром уся західна частина острова знала про цю історію.
Якби Джеральд знав, що йому треба в першій же садибі, де він зупинився, розповісти про подію, то був би в безпеці, на крайній випадок до зібрання Тінга, бо Яльмар і його син — люди розсудливі й ніколи не вб’ють людини, котра перебуває під охороною закону. А він приховав усе, й це утвердило його як убивцю, поставило поза законом. Яльмар зі своєю ріднею приїхав до Хемпбека Хелла й, гукнувши Джеральда, наказав йому вийти з будинку. З пістолетом Джеральд пробився до горбів. Вороги кинулися за ним. Кілька чоловік було поранено, один убитий, і за цю смерть теж належала відплата. Джеральд, напевно, гадав, що незвичайність його зброї налякає їх. Він, мабуть, не знав, що кожен умирає тільки тоді, коли йому на роду записано, не раніше й не пізніше, тому немає чого боятися смерті.
Кінець кінцем, коли його оточили, пістолет раптом чомусь замовк. Він схопив меча вбитого й так мужньо боронився, що Ульф Яльмарсон кульгає дотепер. Він тримався хоробро, це визнавали навіть його вороги. Вони, напевне, всі чаклуни там, у Сполучених Штатах, але хоробрості їм не позичати.
Коли з ним покінчили, тіло його притягли назад. І щоб дух його не блукав по господах — адже він, напевно, теж був чаклун, — тіло спалили і всі його речі поклали на вогнище разом з ним. Тоді я й позбувся ножа, котрого він мені подарував. Могила, де поховано його останки, он там, побіля болота, на північ звідси, й люди обминають те місце, хоч дух його жодного разу не з’являвся. А тепер, опісля того всього, що сталося, про нього все більше забувають…
Ось і вся історія, жрече, все, що я бачив і чув. Більшість людей вважає, що Джеральд Семсон був божевільний, але сам я вірю: він справді прийшов до нас з іншої доби, й прокляття його було в тому, що він прийшов надто рано. Не можна жати, коли жниво не визріло. А я дивлюсь у майбутнє, в те саме майбутнє, що настане через тисячу літ, коли люди літатимуть
Роберт Шеклі [19]
ЦАРСЬКА ВОЛЯ
Просидівши дві години навпочіпки під прилавком з посудом, Боб Грейнджер відчув, що в нього отерпли ноги. Він ворухнувся, бажаючи непомітно змінити позу, й замашна ключка для гольфа з грюкотом скотилася з його колін на підлогу.
— Тсс, — прошепотіла Джейніс, вона міцно стискала залізного патика.
19
Шеклі, Роберт — американський письменник-фантаст, працює в сатиричному та гумористичному жанрах.
— Не думаю, щоб він з’явився, — сказав Боб
— Сиди тихенько, любий, — знову пошепки відповіла Джейніс, напружено вдивляючись у темряву.
Досі ніяких ознак появи злодія не було. Але ось уже цілий тиждень він приходить сюди щоночі, таємниче викрадаючи генератори, холодильники й кондиціонери. Таємниче, бо не ламав замків, не вирізав віконного скла й не лишав слідів. І все-таки якимось чудом він забирався в крамницю і кожного разу завдавав чималих збитків їхньому майну.
— Навряд чи з нашої витівки що-небудь вийде, — зашепотів Боб. — Кінець кінцем, якщо людина спроможна понести на спині генератора вагою в кілька сотень фунтів…
— Нічого, впораємось, — заперечила Джейніс з певністю, завдяки якій свого часу одержала чин старшого сержанта Жіночого мотопіхотного корпусу. — Окрім того, повинні ж ми якось припинити його наскоки: адже через це доводиться відкладати наше весілля.
Боб кивнув На свої армійські заощадження вони з Джейніс відкрили в рідному містечку універсальну крамницю й мали на меті побратися, лиш тільки дозволять прибутки. Але ж якщо зникають холодильники й кондиціонери повітря…
— Здається, я щось чую, — кинула Джейніс і зручніше перехопила патика.
Десь у крамниці почувся ледь вловимий шурхіт. Вони затамували подих. Потім долинули приглушені кроки — хтось ступав по лінолеуму.
— Коли він вийде на середину зали, — прошепотіла Джейніс, — вмикай світло.
Нарешті вони розгледіли в темній залі якусь чорну пляму. Боб увімкнув світло й крикнув: “Стій! Ані руш!”.
— Не може бути! — охнула Джейніс, мало не випустивши патика.
Боб оглянувся й конвульсивно ковтнув повітря.
Перед ними стояв крем’язень зростом на добрих три метри. На його лобі чітко проступали ріжки, за спиною тріпотіли манісінькі крильця. Одягнутий він був у шаровари з грубої бавовняної тканини індійського виробництва та білий спортивний светр з червоними літерами на грудях: “Політехнічний ім. Ібліса”. На величезних ножищах красувалися поношені білі черевики з оленячої шкіри, а ясне волосся було підстрижене йоржиком.