Кришталеві небеса
Шрифт:
— Та почекайте! — розсердився молодий фера. — Я вам усе поясню.
Він витер спітнілі руки об білий светр.
— Як я розповідав, мені дісталася посада фери Царського кубка. Я, звісно, чекав, що цар стане вимагати коштовного каміння, красивих жінок, — те й інше я легко постачив би йому. Цей розділ чаклунства входить у програму першого семестру. Одначе коштовного каміння в царя було досить, а жінок більш ніж досить — він уже не знав, що з ними робити. І ось цар наказав мені — що б ви думали? “Феро, влітку в моєму палаці жарко. Сотвори таке, що принесло б у палац
— Я одразу зрозумів, що попався. Фери вчаться змінювати клімат лише на спеціальних семінарах. Напевне, я надто багато часу згаяв на біговій доріжці. Як то кажуть, влип.
Я спішно звернувся до Великої магічної енциклопедії і проглянув статтю “Клімат”. Заклинання виявились надто складні для мене. Просити в когось допомогти я не міг. Адже це означало заявити про свою непридатність. Одначе я вичитав, що в двадцятому столітті існує штучне керування кліматом. Тоді я пробрався в майбутнє вузенькою стежиною й узяв одного вашого кондиціонера. Потім цар повелів зробити так, щоб його їство не псувалось, і я повернувся по холодильник. Потім…
— І все це ти підмикав до генератора? — спитала Джейніс, яку цікавив технічний бік цього питання.
— Так. Я, можливо не такий уже мастак у заклинаннях, але в техніці я щось тямлю.
“А в нього кінці з кінцями сходяться”, — подумав Боб. Справді, хто вмів за 2 000 років до нашої ери створювати в палацах прохолоду? За всі багатства світу не можна було купити струменю крижаного повітря з кондиціонера або холодильника, що зберігає свіжою їжу. Одначе Бобові не давала спокою думка: що ж це за демон? На ассірійського не схожий. Що не єгипетський — ясно…
— Ні, не розумію, — сказала Джейніс. — У минулому? Ти маєш на увазі мандрівку по часові?
— Саме так. У коледжі я спеціалізувався на мандрівках по часові, — підтвердив фера із задерикувато-гордовитою посмішкою.
“Може, ацтекський, — думав тим часом Боб, — хоч у цьому мало вірогідного…”
— Що ж, — порадила Джейніс, — звернися ще куди-небудь. Чому б тобі, наприклад, не пограбувати великий універсальний магазин у столиці.
— Ваша крамниця єдина, куди приводить стежка в часові, — пояснив фера. — Він підняв вентилятора. — Мені, далебі, неприємно, але якщо я не прославлюсь у царя Алеріана, то ніколи не одержу іншої посади. Ім’я моє буде приречене на забуття.
І він зник.
Півгодини по тому Боб і Джейніс сиділи в наріжній кабінці кафе, що було відчинене цілу добу. Вони пили чорну каву й напівголосом перемовлялися.
— Не вірю жодному слову! — гарячкувала Джейніс, до якої повернувся її природний скепсис. — Демони! Фери!
— Доведеться тобі повірити, — стомлено обізвався Боб. — Адже ти бачила своїми очима.
— Не можна вірити всьому, що бачиш, — твердо відповіла Джейніс. Одначе нараз згадала про втрачені товари, загублені прибутки й про весілля, що відсувається все далі й далі. — Ну, та гаразд, — сказала вона. — Ой, любий, що ж нам робити?
— З магією треба боротись за допомогою магії, — повчально випалив Боб. — Завтра вночі він знову прийде. І вже тут ми підготуємось.
— Я теж так вважаю, — підтримала його Джейніс. —
Боб похитав головою:
— Кулі відскочать від нього або пройдуть наскрізь, не завдавши шкоди. Добра, випробувана магія — ось що нам треба. Клин клином виганяють.
— А яка саме магія? — спитала Джейніс.
— Щоб діяти напевне, — відповів Боб, — ми вже спробуємо всі відомі нам магії. Як шкода, що я не знаю, звідки він родом. Щоб досягти бажаного ефекту, магія повинна…
— Ще кави? — спитав служка, що раптом виріс перед ними.
Боб винувато подивився на нього, а Джейніс почервоніла.
— Ходімо звідси, — запропонувала вона. — Якщо хтось підслухає нас, то ми станемо посміховиськом для всіх. Тоді хоч тікай з містечка.
Увечері вони зустрілися в крамниці. Увесь день Боб просидів у бібліотеці, вишукуючи матеріал. Здобутком його зусиль були двадцять п’ять аркушів, з обох боків змережані незграбними карлючками.
— А все-таки шкода, що ми не маємо вінчестера, — сказала Джейніс, прихопивши із секції металевих виробів шоферського домкрата.
О 23.45 з’явився фера.
— Вітаю! — кивнув він. — Де у вас електрокаміни? Цар зволив мати щось на зиму. Відкриті вогнища йому набридли. Надто протяг великий.
— Щезни в ім’я хреста! — урочисто почав Боб і показав фері хреста.
— Прошу вибачити, — люб’язно відгукнувся гість. — Фери з християнством не зв’язані.
— Щезни в ім’я Намтару й Тіамат! — вів далі Боб, бо в його конспектах першою стояла Месопотамія. — В ім’я володаря пустель Шамаша, в ім’я Телаля й Енліля…
— Ага, ось вони, — промимрив фера. — Чому я завжди вплутуюся в якісь неприємності? Це електрична модель, не газова? Камін, схоже, не зовсім новий.
— Закликаю творця човнів Рату, — як молитву, затягнув Боб, перекинувшись на Полінезію, — і заступника трав’яних фартухів Хіну…
— Ще б чого, не новий, — розізлилась Джейніс, в її душі ділові інстинкти перемогли, — гарантія на рік напевна.
— Волаю до Небесного Вовка, — перекинувся Боб до Китаю, коли Полінезія не зарадила. — До Вовка, що стереже ворота Верховного божества Шан Ді. Заклинаю бога грому Лі Куна…
— Стривайте, адже це інфрапроменева духовка, — сказав фера, недосяжний заклинанням. — Її мені якраз і треба. І ще ванну. У вас є ванни?
— Кличу Ваала, Буєра, Форкія, Мархоція, Астарту…
— Ванни тут, чи не так? — спитав фера в Джейніс, і та мимохіть кивнула. — Мабуть, візьму найбільшу, цар досить-таки дорідна людина.
— …Єдинорога, Фетида, Асмодея й Інкуба! — закінчив Боб.
Фера не без поваги покосився на нього.
Боб гнівно закликав перського володаря світу — Ормузда, а за ним — божество амонів Молоха й божество давніх філістимлян Дагона.
— Більше я, мабуть, не понесу, — міркував фера вголос.
Боб згадав Дамбаллу, потім став благати аравійських богів. Він спробував фессалійську магію і заклинання Малої Азії. Він пробував розчулити малайських духів і розворушити ацтекських ідолів. Він повів на герць Африку, Мадагаскар, Індію, Ірландію, Малайю, Скандінавію і Японію.