Кришталеві небеса

Андерсон Пол Уильям

— Тримай його, тримай так!.. — закричав високий, підскакуючи і мало не дістаючи головою прозорої стелі.

Повільно, дуже повільно з’являлось зображення ящура метрів за сто над морем — спочатку розпливчасте, а потім усе чіткіше. Товстун тепер весь поринув у маніпуляції з приладом, його рухи були обережні, майже непомітні.

Падіння ящура раптом припинилось за кілька метрів від поверхні моря, неначе в повітрі його підхопила незрима рука; вона понесла його в бік скелі, а там незграбна істота почала підніматись до Бази. Підхоплений вихором гравітонів, заціпенілий і оглушений ящур підплив до скелястої кручі,

металеві ворота відчинилися й поглинули його. Все інше було вже ділом препараторів.

Обидва мисливці вийшли з ковпака й поспішили сходами нагору, до Бази. Ліфт підняв їх у просторі зали із зразками. У препараторній вони застали начальника Бази й препаратора. Обидва були збуджені й жестикулювали.

— Що сталося? — спитав високий.

— Ось що, — коротко відповів начальник. Товстун сквапно почав було розповідати про пригоду на полюванні, та раптом замовк і витріщив очі.

— Оце ми витягли в нього з шиї, — пояснив начальник.

На столі лежав незвичайний предмет. Довгий, дивного кольору стержень, з гострим тригранним наконечником.

— Рослина? — спитав високий.

— Навряд. Але, — препаратор показав на стержень, — напевно, рослинного походження, хоч ми ще не знаходили на планеті подібних зразків. — Він торкнувся до наконечника. — А оце, безперечно, метал. Оброблений метал.

Запанувала мовчанка.

— Я негайно доповім про знахідку Раді, — мовив начальник. Потім звернувся до обох мисливців. — Є у вас точні дані про частоту коливань у момент інверсії?

Обидва розгублено зглянулись, і товстун похнюпився.

— Ми про це забули, а робот напевно вже викреслив.

Начальник похитав головою Шкіра на його високому гладенькому черепі залягла поперечними складками.

— Шкода! Здається, цей ваш нуль-простір закинув ящура кудись, де живуть розумні істоти, що вміють обробляти метал і виготовляти знаряддя, — промовив він.

Усі троє дивились на нього і нічого не розуміли.

— Але ж на цій планеті нема умов… Начальник стомлено заплющив очі.

— Я маю на увазі не простір, а час. Здається, ви зробили чудове відкриття, а ящура закинули кудись далеко в майбутнє.

— До його нащадків, — тихо додав препаратор.

Товстун нервово прокашлявся. Йому було прикро, що він забув дані, без котрих не можна було провадити далі досліди.

Високий невдоволено подивився на ящура, що лежав у анабіотичному сні посеред величезної штучної печери.

Хроніка оповідає, що відважний переможець драконів, Деодат де Гозон, не дістав за свій подвиг нагороди Принаймні зразу.

Коли він став перед суворим Гросмейстером і поклав до його ніг огидну відрубану голову, — звичайно, від першого дракона, — старий розгнівався й наказав, щоб за порушення заборони рицаря негайно посадили до в’язниці. Але тим часом по всьому острову Родосу розійшлася чутка про те, що дракона вбито, і народ, відчуваючи, що відблиск слави героя впаде й на нього, просив Гросмейстера скасувати свій вирок. Елліон де Вілланова, зваживши на заслуги рицаря, так і зробив і дав де Гозону один з вищих орденських чинів.

І тому під скульптурою героя, яку зберегла нам історія, вирізьблено такий напис:

“Бр. Деодат де Гозон. Сей муж відважно Дракона, превеликого і жахливого і злощасних родоських поселян пожиравшого, убив, опісля чого був вибраний

Гросмейстером ордену в році 1349 милості божої”.

Так ця історія закінчується, хоч і без прекрасної принцеси, як годилося б. її ви знайдете хіба що в казках…

Артур Порджес [22]

САЙМОН ФЛЕГГ І ЧОРТ

Після кількох місяців напруженого студіювання незчисленних вицвілих манускриптів Саймону Флеггу пощастило викликати чорта. Дружина Саймона, знавець середньовіччя, надала йому неоціненної допомоги. Сам він, бувши всього-на-всього математиком, не міг втямити латинських текстів, особливо ускладнених незвичними термінами демонології X століття. Блискуче чуття місіс Флегг придалося тут, як ніколи, до ладу.

22

Порджес, Артур — американський письменник-фантаст.

Опісля попередніх сутичок Саймон і чорт сіли за стіл для серйозних переговорів. Гість із пекла був похмурий, бо Саймон презирливо відкинув його найзаманливіше пропозиції, легко розгадав смертельну небезпеку, приховану в кожній спокусливій примані.

— А що, коли тепер ви задля різноманітності вислухаєте мою пропозицію, — сказав нарешті Саймон. — Вона, у всякому разі, без каверз.

Чорт роздратовано покрутив роздвоєним кінчиком хвоста, неначе то був звичайнісінький ланцюжок із ключами. Напевне, він був ображений.

— Ну, що ж, — сердито згодився він. — Шкоди з цього не буде. Катайте, пане Саймоне.

— Я поставлю вам тільки одне запитання, — почав Саймон, і чорт повеселішав. — Ви повинні відповісти на нього протягом двадцяти чотирьох годин. Якщо вам не пощастить, ви платите мені сто тисяч доларів. Це скромна сума. Адже ви звикли до незрівнянно більших масштабів. Ніяких мільярдів, ніяких Єлен троянських на тигровій шкурі. Звичайно, якщо виграю, ви не повинні мститись.

— Подумаєш, — пирхнув чорт. — А яка ваша ставка?

— Якщо я програю, то на короткий термін стану вашим рабом. Але без усяких там мук, загину душі й такого іншого — це було б забагато за таку дрібницю, як сто тисяч доларів. Не бажаю я шкоди й моїм родичам чи друзям. Проте, — подумавши, додав він, — тут можуть бути винятки.

Чорт насупився, сердито смикаючи себе за кінчик хвоста. Нарешті він смикнув так ретельно, що навіть скривився від болю, і рішуче заявив:

— Дуже шкодую, але я маю діло тільки з душами. Рабів у мене й так досить. Якби ви знали, скільки безкоштовних і щиросердих послуг виявляють мені люди, то були б вражені. Одначе ось що я зроблю. Якщо в заданий час я не зможу відповісти на ваше запитання, ви дістанете не злиденні сто тисяч доларів, а будь-яку — звичайно, не надто вже дику — суму. Окрім того, я пропоную вам здоров’я, щастя до кінця ваших днів. Якщо ж я відповім на ваше запитання — ну, то наслідки вам відомі. Ось усе, що я можу запропонувати вам.