Кришталевий край
Шрифт:
Зустрічати їх прийшли всі — і старі, й малі. В ясному промінні весняного сонця майоріли яскраві святкові вбрання колгоспниць, палахкотіли на вітрі червоні прапори.
В поїзда, поставленого на запасну колію, почали вивантажувати все потрібне для роботи.
Перше, що побачили колгоспники, була цистерна-автомобіль. Цистерна мала поливальний прилад, схожий на той, що ним поливають улітку вулиці, тільки складніший. Повітродувний апарат у ньому розпилює рідину на дрібнесенькі краплинки.
Крім цієї цистерни, більше ніяких машин не було. Робітники, що приїхали, зняли ще великий чан на колесах, потім почали вивантажувати матеріали в мішках та пакунках. Їх
За півгодини все було готове, щоб починати роботу. Насамперед треба було побудувати шлях від станції до села. Під керівництвом Валі робітники з поїзда та колгоспники звичайнісінькими граблями взялися розрівнювати пісок на шляху. Коли це було зроблено, Валя скликала всіх колгоспників і сказала:
— Товариші! Я хочу вам пояснити те «чудо», що станеться на ваших очах. Звичайно, нічого чудесного в цьому нема. За допомогою тієї рідини, що є в цистерні, — сильної лужної рідини спеціальної якості, — ми будемо розплавляти пісок на дорозі, й він перетворюватиметься на скло. По суті, це те саме, що ми робимо тепер, коли в новий спосіб, без вогню, без зовнішньої температури виробляємо скло на скляних заводах. Тільки на заводах ми вживаємо чистий, просіяний пісок, і тому скло прозоре й світле. А тут, у цьому піску на дорозі всього є: і пилу, і різних домішок, і бруду. Тому ми маємо в нашій рідині такі речовини, що знищують або ж знешкоджують усі ці небажані домішки. Ну й, звичайно, на дорозі скло вже не буде прозоре та світле. Але ж цього й не треба, і це не так важливо. А от важливо, щоб скло на дорогах і шляхах не було надто тверде і не билося так, як звичайне. Щоб воно не билося, це нам неважко зробити. Але ще треба, щоб скляний покрив мав деяку еластичність, щоб він хоч трохи нагадував гумовий, бо такі дороги далеко зручніші для транспорту, особливо по селах, де кінний транспорт ще має велике значення. І ми цього досягли. За допомогою різних хімічних речовин ми добилися, що наше скло застигає, так би мовити, не зовсім. У ньому залишається деяка м'якість, як в асфальті влітку. Тільки навпаки: влітку скло трохи твердіше, ніж узимку. І це краще, бо наші скляні дороги взимку не слизькі. А тепер — до роботи, — закінчила Валя.
На її знак цистерна пішла. За нею білою хмаркою, ніби пара, знялася дрібно розпорошувана рідина. Вона зрошувала ту смугу шляху, що її розрівняли. На зрошеному піску зараз же починався процес перетворення його на скло.
Як колись на Зіммелевому заводі склодуви, здивовані колгоспники помітили на піску синє полум'я. Хоч його ледве видно було в сяйві дня, однак ті, хто ближче стояв, відчули навіть його жар.
— Ой лишенько моє! Та це ж сам диявол тут пекло розводить, — зойкнула одна старенька бабуся, що теж придибала подивитись на чудо.
На слова бабусі посміхнулися.
— Наша радянська наука, бабуню, дозволяє самого диявола вхопити за хвоста і примусити його служити нам, — сказав рудий парубок, що однак теж тривожно поглядав на дивовижне явище.
Синє полум'я згасло, і пісок почав кипіти, швидко обертаючись на рідину.
— Процес розвивається цілком нормально, — сказав Грубер Валі й пішов розпорядитися, щоб у чані приготували нову порцію рідини на зрошування піску.
Надвечір головна вулиця села, довга, аж
— Зелений шлях тому, — пояснювала Валя, — що у вашому піску чимало залізної іржі, водного окису заліза.
— Ну, то й добре, — казали колгоспники. — Зелені садки, зелена трава, і дороги нехай будуть зелені. Село любить зелений колір.
Спалахнула електрика. Село було електрифіковане. Гарно виблискувало у її сяйві чудесне скляне шосе. Там, де недавно скінчили роботу, скло було ще м'яке. Але більша частина шляху вже була цілком готова, і колгоспники з насолодою випробовували його, згадуючи, як важко було ходити по грузькому піску.
— Матвію, ти зніми чоботи, — жартував бородатий колгоспник з своїм сусідою, — а то забрудниш ними нашу вулицю. Бачиш, яка вона тепер?
— Товариші! Ходімо дивитися, як пробують шлях, — гукнув хтось, і всі посунули туди, де Валя, Грубер та члени комісії досліджували якість скляної дороги.
З великими труднощами відкололи шматок скла — таке воно було міцне, — щоб розглянути його структуру. Все було так, як сподівалися. Згори був не дуже грубий, сантиметрів з п'ять завтовшки, суцільний скляний шар, гнучкий і цупкий, ніби гумовий. Далі він переходив у фіброве сплетіння, що проникало в подібну до цементу масу напіврозтопленого піску. Ця маса й собі довгими ріжками, ніби густим корінням, скріпляла спідні шари не порушеного хімічним процесом піску. В цілому утворився надвичайної тривалості скляний килим, що без ремонту міг витримати який завгодно транспорт десятки років.
Зачаровані гості з столиці й колгоспники мовчки розглядали чудо. Зацікавлена колгоспна молодь тиснулася до Валі. Вона сьогодні цілий день давала пояснення, бо Грубер не знав ще так добре мови, щоб цілком вільно розмовляти.
— Товаришко, скажіть, чи це тільки на піску можна робити цей скляний брук, чи на іншому грунті теж? — питала одна дівчина-школярка.
— А ти в якому класі вчишся? — спитала її Валя.
— В сьомому.
— Ну, то ти вже зможеш мене зрозуміти. Пісок — це майже чистий кремнезем, окис силіцію, — пояснювала Валя. — Але скрізь у грунті кремнезем — основна маса. А вона саме і йде на скло. Справа лише в тому, щоб інші домішки не шкодили склу. Цього можна добитись, коли відомі процеси утворення скла. В лабораторії ми робили скло для доріг з різного грунту.
— Товаришко, а ви не їдьте, лишайтесь у нас, — прохала Валю ще одна дівчина, — по дворах, по хатах, замість долівки, скрізь зробите такий скляний брук.
— Ну, для цього мені не треба лишатися у вашому селі, — відказала Валя, — що ж, ти хочеш, щоб тільки у вас гарно було?
Дівчина засоромилася.
— Ми готуємо тисячу інструкторів. Вони роз'їдуться по всіх колгоспах і скрізь навчатимуть робити такі шляхи, — сказала Валя.
— А чи не можна було б у ваш спосіб робити з піску цеглу на хати, — запитував Валю літній колгоспник, — а то, може, й черепицю? Он скільки в нас піску, — показав він рукою.
— А чому ж ні? Звичайно, можна, — потішала Валя колгоспника. — Ми тепер саме вивчаємо різні гатунки будівельного скла та способи виготовлення з нього будівельного матеріалу. Незабаром візьмемося будувати скляні будинки.
— Ото гарно буде, — замріявся колгоспник. — Подумати тільки! Отака зелена вулиця, зелені будиночки колгоспників із зеленими блискучими скляними дахами.
— Увесь колгосп скляний, правда? — посміхнулася Валя. — Скляні стайні, корівники, сараї, возовні…
— А чому б ні? Чистота ж яка! — захопився мрією старий колгоспник.