Іліада

Гомер

233] «Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю! 234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні 235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна. 236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами 237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання. 238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло 239] Гарне, – син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно 240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку, 241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі».

242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:

243] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донько! 244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би 245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки

Океану, 246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним. 247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би 248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже. 249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління, 250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса 251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши. 252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса, 253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,

254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала 255] І віднесла його до велелюдного острова Косу, 256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився 257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди 258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно, 259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає. 260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати, 261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити. 262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе».

263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:

264] «Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці? 265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний, 266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла? 267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших 268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш 269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш».

270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:

271] «Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу, 272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою, 273] Лівою – сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому 274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител, 275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших 276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю».

277] Мовив він так. Не противилась білораменная Гера. 278] Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала 279] В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани. 280] А як вона поклялась і велику закінчила клятву, 281] Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили 282] І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу. 283] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів, 284] Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом 285] Рушили, й лісу верхів'я хитались у них під ногами. 286] Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі, 287] На величезну виліз ялину, що в час той на їді 288] Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши. 289] Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий, 290] 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове 291] Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом – люди.

292] Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину 293] Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив. 294] Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило, 295] Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання, 296] Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай. 297] Вийшов до неї, назвав на ім'я і так він промовив:

298] «Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?

299] Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі». 300] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера: 301] «До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, – 302] Предка богів навістить Океана і матір Тетію, 303] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували, 304] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну. 305] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання 306] Й спільного ложа, – така ворожнеча їм в душу запала. 307] Коні мої при підніжжі

багатоджерельної Іди 308] Ждуть, щоб по суші мене понести і по воднлх просторах. 309] Нині ж для тебе сюди прибула я з вершин олімпійських, 310] Щоб ти не гнівався потім, як мовчки піду я від тебе 311] До Океана самого у дім його глибоководний».

312] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний: 313] «Геро, ти встигнеш, проте, і пізніше до нього податись, 314] Нині ж на спільному ложі зажиймо розкошів кохання. 315] Пристрасть така до богині чи смертної жінки ніколи, 316] В грудях моїх розливаючись, дух мені ще не скоряла! 317] Так не кохав ще ніколи я ні Іксіона дружини, 318] Що Пірітоя родила, з безсмертними рівного мужа, 319] Ні струнконогої діви Данаї, Акрісія доньки, 320] Що породила Персея, славетного поміж мужами, 321] Ані державного Фенікса далекославної доньки, 322] Що породила Міноса і рівню богам – Радаманта, 323] Так не кохав я Семели, ні тої Алкмени у Фівах, 324] Що нездоланного духом Геракла мені породила, 325] А Діоніса людям на радість родила Семела; 326] Ні пишнокосої так не кохав я владарки Деметри, 327] Ані Лето велеславної, ані тебе, моя Геро, 328] Як тебе нині кохаю, солодким повитий жаданням!» 329] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера: 330] «О, ти жахливий, Кроніде, яке-бо ти слово промовив! 331] Прагнеш ти нині зі мною на ложі зажити кохання 332] Тут, на високостях Іди, що звідусюди їх видно. 333] Що ж це було б, якби хто із богів, одвічно живущих, 334] Вгледів на ложі нас разом обох та пішов показав би 335] Іншим богам. Не посміла б тоді я, із ложа кохання 336] Вставши, у дім твій вернутись, – який би був сором для мене! 337] А якщо так вже бажаєш і прагне того твоє серце, 338] Є спочивальня у нас, що Гефест, наш любий нащадок, 339] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши. 340] Підемо спати туди, як тебе так приваблює ложе».

341] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс громовладний: 342] «Геро, не бійся! Ніхто із богів чи мужів земнородних 343] Нас не побачить, такою-бо я огорну золотою

344] Хмарою нас, що й Гелій нічого крізь неї не вгледить, 345] Хоч своїм гострим промінням він бачити може й усюди».

346] Мовив так Кроносів син і схопив у обійми дружину. 347] Зразу ж під ними земля квітучі зростила мурави, 348] Лотоси зрошені, крокус і купи густі гіацинта, 349] Ніжні й м'які, що свої підносили високо стебла. 350] Там і лягли вони вдвох, і прекрасна обох огорнула 351] Хмарка злотиста, і з неї блискучі спадали росинки.

352] Сном і коханням подоланий, так на Гаргарській вершині 353] Спав безтурботно отець, обнімаючи міцно дружину. 354] Вмить до ахейських човнів полетів тоді Сон нездоланний, 355] Щоб принести земледержцю, землі потрясателю, вістку, 356] Близько він став перед ним і слово промовив крилате:

357] «Допомагай, Посейдоне, данаям тепер щиросердо, 358] Славу в бою подаруй, хоч би й ненадовго їм, поки 359] Зевс почиває: сном-бо його оповив я солодким. 360] Звабила Гера його – в коханні із нею з'єднатись».

361] Мовив це й миттю до людських племен він славетних подався, 362] Поміч данаям подать Посейдона ще більш спонукавши. 363] Кинувсь до перших рядів Посейдон тоді й голосно крикнув:

364] «Чи віддамо Пріамідові Гектору ми перемогу, 365] Вої аргейські, щоб взяв кораблі він і славою вкрився? 366] Та похваляється так і тому лише так він говорить, 367] Що при човнах пробуває Ахілл із розгніваним серцем. 368] Не відчували б такої, проте, ми в Пеліді потреби, 369] Якби один за одного в битві стояли завзято. 370] Ну-бо, вчинімо так, як зараз оце я скажу вам: 371] В кращі, найбільші у цілому війську щити одягнувши 372] Тіло, шоломами з міді блискучої щільно покривши 373] Голови наші і в руки узявши списи щонайдовші, 374] В бій вирушаймо! Я сам поведу вас. І певен, не встоїть 375] Гектор тоді Пріамід, хоч яким він завзяттям шаліє. 376] Хто із вас стійкий в бою, а щит в того мужа маленький, 377] Слабшому хай його дасть, а сам хай покриється більшим».