Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля
Шрифт:
— Що? Що ти подумав?
— Не знаю, — повторив Лисий. — Це зовсім погано — те, що я подумав. — І тут же він вирішив, що кому-кому, а Лелі мусить розповісти, бо якщо й між ними лишатимуться підозри, тоді справи зовсім кепські. — Я нікому, крім Інженера, не казав про те, що казанок варить мертву воду і що вона не тільки вбиває, а й заживляє рани. Розумієш?
— Ти хочеш сказати?.. — Леля навіть не наважилася договорити фразу до кінця.
— Нічого я не хочу сказати… Просто сьогодні стільки всього
Він розповідав і розповідав, зупиняючись, знову рухаючись, збиваючись і повертаючись до пропущених подробиць…
Леля була вражена такою кількістю несподіваних подій і відкриттів у селі за один день, але при цьому відчувала й щось на зразок образи: з нею протягом цього дня теж трапилося безліч усього найнесподіванішого, але досі ніхто не поцікавився тим, що пережила вона.
Втім, вони вже дійшли до криниці, де самотньо бовваніла велетенська постать Бороди, тож розповідати про свою подорож Лелі знову не випадало.
Борода доповів, що ніхто до криниці не приходив, а якби хто й був, то води дістати не зміг би, бо він, Борода, відв’язав відро й сховав у кущах.
— Прив’язуй на місце, — сказав Лисий. — Будемо перевіряти воду.
Ранка на пальці вже не кровила, але поріз був свіжий. Вода з криниці не допомогла.
— Звідки ж Івась приніс воду? — в Лелиному голосі звучало цілковите нерозуміння.
— А звідки він міг її принести? — розсміявся Лисий. — У нас тільки одна криниця.
— То як же?.. Тоді звідки Люба принесла воду Інженерові?
— Теж звідси. Тільки значно пізніше, ніж Івась приніс тобі. Тобто мертва вода з часом втрачає властивості. Якщо її одразу не використати, розумієш?
— Може й так, — задумливо промовила Леля. — А може, просто в криниці вода проточна.
— Ну, це ми легко перевіримо. В будь-якому випадку нам треба принести додому води. Заберемо це відро, тоді й Бороді можна не чергувати до ранку — без відра води ніхто не набере.
У цьому не було повної правди — адже по воду кожен приходить зі своїм відром, тож прив’язати його й опустити в криницю — зовсім не складно. Однак Леля нічого не заперечила — надто вже хотілося вірити, що небезпека не така страшна, як уявлялося тому, хто її влаштував.
Додому вони майже бігли, тому Леля знову нічого не могла розповісти про свій день.
Дома ніхто не спав — усі сиділи в напруженому чеканні. Тільки Василько говорив — розповідав про подорож. Але слухали його не дуже уважно. Всі ті страхи були позаду, а попереду з темряви насувалася небезпека страшна й незрозуміла, наслідки якої діти навіть боялися собі уявляти.
Першим увійшов Лисий і зразу ж попрямував до ряднини, за якою перед тим милася Леля. Він одкинув запону й остовпів. Ночви стояли вертикально при стіні, й мертвої води в них, звісно ж,
— Навіщо вилили воду? — різко обернувся він до дітей.
— А чого її зберігати? — відказав Івась. — Ще й Глина постійно хотів напитися…
Леля стояла в дверях і безпорадно дивилася на ночви.
— Куди ви її вилили? — спитав Лисий.
— Відром виносили за хату. Там і вилили, — знову за всіх відповів Івась — як старший. — А що, не треба було?
Лисий мовчки опустився на лаву. Тільки-но він щось зрозумів, знайшов якийсь шлях дій, про щось почав здогадуватися. Лишалося тільки перевірити. А перевірити й не вийшло.
— Яким відром ви носили воду? — спитала хлопців Леля.
— Старим, звичайно, — відповів Івась.
— Ви його після того помили?
— Ні… Нічим було.
Відро ще лишалося мокрим, і на денці збереглося кілька крапель мертвої води. Леля набрала з принесеного ними відра трохи води, вилила в старе відро й побовтала його. Потім обережно вилила просто з відра Лисому на палець.
Вона піднесла до самого пальця каганець, але це виявилося марним. Ніякого результату — палець як був поранений, так і лишився.
Два місяці тому, коли вони ще тільки заволоділи самоварним казанком, така дещиця мертвої води вмить заживила великий поріз на Васильковому горлі. Нею ж дуже швидко вилікували страшну рану, що вже почала наривати, на нозі Лисого після його бою з хробаком. Цієї ночі численні синці й подряпини геть зникли з Лелиного тіла після купання в воді, в якій було трохи мертвої. Отже, зараз у старому відрі мертвої води вже не було.
Але це нічого не доводило — можливо, у відрі частка мертвої води вже була зовсім мала, а може, мертва вода і справді з часом втрачає свої властивості.
Лисий замислився. Всі інші теж мовчали — мабуть, хлопці відчували провину за те, що вилили воду.
— Марічка повернулася? — спитав Лисий.
— Так, щойно ви пішли, — відповів Івась. — Вона спить на печі.
Знову тиша.
— Лелю, перед тим, як ми загасили каганця, ти не намагалася попити води?
— Ще тоді, після купання? — перепитала дівчинка.
— Так.
— Я саме набрала з відра — там трохи лишалось. Але не встигла, бо ви загасили вогонь, і я поставила кухоль на піч. Потім знову потягнулася до нього, але в темряві перекинула…
— Хоч одне зрозуміло, — промовив Лисий.
— Що тобі зрозуміло?
— Зрозуміло, чому я тоді відчув небезпеку.
Він подумав, що це добре. Виходило, що він починає чути небезпеку, яка загрожує не лише йому самому, а й Лелі. Раніше такого не було. Втім, Лисий помітив, що це відчуття в животі останнім часом набуло якоїсь нової якості, чи що. Він тепер гостріше, раніше впізнавав його. Тобто, слід гадати, воно розвивається, стає надійнішим.