Легенда острова любовь

Дейна Анна

– Пдйди до краю, ближче!
– вдповв Максим.
– Подивись у низ, все зрозумш!

Я не могла не послухатися його. Тому пдйшла до яру.

– Ближче, ще ближче!
– шепотв мен у вухо Максим.
– Давай, заради нашого щастя! Ближче!..

навть вже коли дал була лише пррва, вн продовжував сво вмовляння. Все змнив нчний втерець, що ц секунди рзко дмухнув мен в обличчя. Наче прохав зупинитись.

– Ближче вже не можу.
– вимовила я, обернувшись, - скеля закнчилась!

– Ми повинн стрибнути у двох! Тльки так ми зможемо бути разом! Ти станеш мавкою, я - лсовиком. наше щастя триматиме

вчно!

– Що?
– не поврила я свом вухам. вдступила назад, на пару крокв.
– Я нколи так не вчиню!

– Ти ж кохаш мене?!
– вн хижо ощерився. В цю мить його оч зблиснули непримним червоним кольором.

– Н, я не буду!
– заверещала я.
– Ти не Максим! Хто ти?!

Тод вн не витерпв, схопив мене, силомць поцлував одночасно з цим зштовхнув з скел.

Перелякана я дивилась, як швидко наближаться земля. вже коли могла розлчити невеличк камен на дн яру, перед очима виросли волохат й тепл груди звра. Який пдхопив мене пд час падння тим чином врятував вд смерт.

Озирнувшись, я побачила як постать Максима наче сполохана втром розчинилася у повтр.

Частина четверта

Мй рятвник був тим самим перевертенем, за яким я спостергала минуло ноч. Вн вднс мене до печери пд скелею, бля яко дзюрчало невеличке джерельце. Псля чого обережно вдпустив на пдлогу.

– Дякую за порятунок, - я спробувала посмхнутись рятвников, але не змогла. Надто вже перелякалась, коли мене зштовхнули. А вд накопиченого стресу знову розревлася, не маючи сили стримати сльози.

Перевертень тим часом просто св поряд пдставив мен м'язисте плече.

Так ми просидли доки сонечко своми першими променями не заповнило печеру. звр почав змнюватись, перетворившись на молодого чоловка з довгим каштановим волоссям, зав'язаним у хвст.

– Вам уже краще?
– привтавшись, запитав вн?

Мен стало дещо соромно за т сопл, що тут розвела. Тому я боялась пдняти оч. А у вдповдь просто кивнула.

Тод чоловк устав; потягнувся, розминаючи м'язи, псля чого пшов глибше в печеру, мабуть одягатись. А я не сказала? Перетворюючись на людину, вн був абсолютно голим. це друга причина того, чому я не дивилась на нього.

Коли мй рятвник повернувся, одягнутий в джинси, кросвки та втровку з каптуром; ми нарешт познайомились.

Його звали Олексм. Та я чомусь вдразу почала називати його Олексом. Парубок був не проти, мабуть моя верся йому сподобалась.

Вн виглядав дорослим, хоча був не набагато старшим за мене. Минуло ноч хлопець вкотре намагався перебороти прокляття перевертня, коли я вперше його побачила. Виявилось, що Олекс жив на цьому остров вже мсяця зо три, весь цей час кожно ноч ходив до дикуна, щоби не дати звру захопити себе. Бо вн бльше за все боявся, втративши контроль, нашкодити комусь. А як спробував три дн не ходити - на свтанку четвертого отямився посеред лсу, з ксткою якогось млкого звра в рот. Що, мабуть, застрягла у зубах чудовиська пдчас вечер.

Псля снданку з диких яблок та лсових ягд, ми ближче познайомились. Я розповла, як потрапила на цей острв, а вн у свою чергу - як став перевертнем.

***

Це вдбулося, псля того,

як Олекс порвав з двчиною з Капулвки, з якою познайомився на дач друга, пд час святкування нового року у великй компан. Не справжн свято, вдносини були так сам. Тому Олексй довго не витримав. Мабуть, правду кажуть про жнок з того села, бо наступно ж ноч пся розлучення хлопець прокинувся весь сптнлий, з клами та волохатими руками. А може двчина й не мала вдносин до прокляття мого нового знайомого. Олекс не знав напевно. Як те, що робити? ти кудись в такому вигляд сенсу не було. А гугл видавав сам картинки з фентезйними малюнками та вигадан нкчемн поради з фантастики.

саме в ту хвилину, як вн у безнад впав на лжко безсило встромив погляд у стелю, серед ноч, прийшла його старенька прабабуся по батьковй лн. Вона свого часу пережила вйну, що найменше два голодомори. З того, що вона в такому вц не тльки жива, а ще добре ходить та "при пам'ят" - дивувались лкар, касири у Приватбанку, та працвники жеку. Ще й вела себе бабця так, наче знала, що саме вдялось з праонуком.

Вона дала випити Олексу якийсь дивний за смаком трав'яний чай, та розповла про наш острв. Псля того вн швидко заснув, а продерши оч зрозумв, що знаходиться в цй печер.

Виходило, що ми обидва щось шукали тут.

Я - дорогу до дому, а Олекс - зцлення.

***

По парубку було добре видно, як йому подобаться сплкуватися з живою душею, а мен дуже не хотлось залишатись на самот.

Так ми почали жити разом.

Вранц - висипались, потм Олекс приносив овоч, фрукти, зелень; яких на цьому остров було не мало. А я готувала з них рзн страви. нод вн ловив рчкову рибу на саморобну вудку. Пдсмажена на вуглл, вона мала неперевершений присмак. А одного разу навть фазана пощастило спймати.

Вноч - ходили до дикуна. знову мй волохатий друг повторював свй не надто примний ритуал.

У печер ми прожили клька тижнв. На протяз цього часу примара Максима не з'явилась жодного разу. Мо розрване серце по-трохи починало зцлюватись. нод, споглядаючи як щиро радсно Олекс прийма все, що наготувала, навть коли страва була зпсована, - я ловила себе на думц, що не погано було б залишитись з ним у цй печер на завжди. Та ц думки миттю зникали, як ми пдходили до дикуна. Бо з кожним дотиком до каменю йому болло все бльше. Мен хотлось чимось допомогти, якось зменшити його страждання. Та все, що я могла - це дивитись, просто залишаючись поряд.

Якось Олекс подякував мен. Сказав, що коли я поряд - йому пече у тисячу разв менше.

Не знаю чому, але тод я в це не поврила.

Частина п'ята

Кожного дня ми багато говорили про рзн реч. Найбльше - про можливост та неможливост, причини та наслдки рзних дй, подй випадковостей. В нашому маленькому всесвт, що складався з печери та острова; знаходячись далеко вд реальност, з яко прибули - ми були вдсторонен вд буденност. мали можливсть подивитись на все з ншо позиц, дещо бльш вищо та чисто. Не занапащено нформацйним шумом, який щохвилини заповню мзки сучасно людини.