Легенда острова любовь
Шрифт:
– Серце пдкаже...
– почалося мен крзь шум втру. Починався снгопад.
Наступний день був вихдним. Побачивши афшу в соцмереж про пдсумкову рчну виставку молодих художникв мста, я вже хотла закрити сторнку, коли побачила прикрплене до новини зображення. мо серце спалахнуло в грудях. Органзатори обрали чомусь саме цю картину для афш. Ту, на якй був зображений наш острв. Все було там, кола з дикуном, скеля, Днпро, наша печера з джерельцем.
На вдкриття виставки я вже не встигала, та всеодно
Коли я зайшла у залу, до кнця першого дня залишалось не бльше сорока хвилин.
Картина була на видному мсц, я вдразу пдйшла до не. Поблизу вона виглядала на багато краще, нж на афш. Все було змальовано у таких подробицях, що мен було важко в те поврити. Потм я почала шукати табличку з назвою та м'ям автора. "Острв любов" - так слова були написан на нй. А от фамл художника чомусь не було.
– Дивна картина, - почула я жночий голос обернулася. Поряд з мною стояла жночка середнього вку, закутана у в'язаний шалик.
– Дуже вдрзняться вд нших. Гадаю це один з тих затоплених островв.
– А ви не знате, хто автор?
– тремтячим вд хвилювання голосом, спитала я.
– На картин повинен бути пдпис.
– сказала жночка, нахиляючись до само рами.
– А от вн! Дуже млко... Олексй П... Здаться правильно прочитала!
Псля того жночка пшла до нших картин.
А я поглянувши на оточуючих не знайшовши нкого, хто був би схожим на Олекса, повернулась до картини. знову почала роздивлятися .
Кожна деталь сповнювала мене згадками про Олекса. Картина заманювала в свй свт, я не помтила як торкнулась .
– Не торкайтесь!
– схопив мене за руку невисокий сдуватий чоловк.
– Масло ще не висохло остаточно. Бо Льоша тльки вранц завершив. Я так ризикнув, дозволивши вивсити вогку картину.
– Вибачте.
– схаменулася я.
– Просто вона причарувала мене. Було вдчуття, наче я потрапила в не, в зображений свт. Гуляла на берез Днпра, пила смачну воду з джерельця бля печери, вдихала аромат диких рослин.
Чоловк змнив гнв на милсть тепло посмхнувся:
– Таке нод трапляться, коли художник вклада свою душу в роботу. Ця картина здивувала мене. Мй учень ранше не малював нчого подбного. Якщо хочете, я покличу його.
Мо серце забилося в грудях, в рот пересохло вд хвилювання. Я змогла тльки кивнути.
Чоловк нарешт вдпустив мою руку, обернувся до двох молодих хлопцв, що нещодавно повернулись з курилки.
– Сашо, Дмо, а де Льоша подвся?
– спитав вн.
– Десь тут був.
– пожав плечами перший.
– Якщо треба, я можу його набрати.
– запропонував другий. А потм я не встигла оговтатись, як вн вже говорив по телефону.
– Ти де двся? Тут тебе Миколайович шукав. Угу, давай.
– Почекате тут?
– спитав немолодий художник.
– Вн вже повертаться.
Я подякувала чоловку
– Добрий вечр.
– почула я через деякий час знайомий голос обернулася. Передмною стояв мй Олекс, правда з коротко стриженим каштановим волоссям. Я дивилась йому в оч не могла поврити у те, що нарешт знайшла його. Вд радост серце стучало в грудях, та сил промовити й одного слова не було.
– Миколайович казав, вас зацкавила моя картина.
– мовив вн.
– Я бачила цей острв ув сн.
– вдповла я, розумючи що вн не впзнав мене.
– Це був дуже дивний сон. Я жила в печер мсяць з хлопцем, що вноч обертався на звра, а вдень на людину. На закат ми ходили до магчних кл дикуна, вн тримався за нього руками таким чином боровся з родовим прокляттям.
Коли я розповдала, його оч збльшились вд здивування.
– Це дуже дивно.
– вдповв вн.
– Таке вдчуття, наче мен знайома ця сторя, хоча я чую вперше. А малювати я св зовсм ншу картину, та не встиг оком клпнути, як острв сам почав вимальовуватися. Та ще й в таких деталях, наче я його пшки обйшов не менше десяти разв.
Ми ще трохи потеревенили про картину.
Я радла, що нарешт знайшла Олекса. Та не знала, чи маю право нав'язуватись йому. Я виконала свою обцянку. Мо серце билося в грудях, мен дуже хотлося його поцлувати, поринути в тепл обйми. Та я вагалась. Вн не пам'ятав мене, а картину намалював випадково, замислившись, з творчими людьми таке нод трапляться.
– До побачення, Олексе.
– попрощалася я, збираючись пти. Бо виршила не лзти в його життя. А Олексом назвала за звичкою.
Вн не вдповв.
Почувши це м'я стояв як вкопаний. дивився мен у слд.
Швидко одягнувшись в гардероб, я вийшла на вулицю. Морозне повтря свою свжстю навело лад в мой голов заспоколо серце. Тепер я не сумнвалася, що вчинила правильно. На душ було легко, наче я щойно звльнилась вд важкого тягаря.
– Постривайте!
– вже у провулку мене наздогнав Олексй. Взимку я ходжу дуже швидко, щоб не замерзнути.
– Чому ти назвала мене Олексом?
– спитав хлопець, наблизившись до мене. Вн був без верхнього одягу, мабуть дуже поспшав.
– Обмовилась.
– вдповла я, потираючи змерзл руки. Рукавички забула вдома. Та оч не опустила. Бо хотла дивитись на нього.
– Це м'я дещо нагадало мен...
– вн наче не чув мо вдповд.
– Я згадав печеру сплячу двчину в мой сорочц. То була ти! Як це може бути?
– Може тоб здалося? Фантазя нод показу нам дивн реч.
– Я хочу розбратись у цьому тут зараз!
– вн схопив мене за руку, серце знову захотло вирватись з грудей. Цей дотик був майже таким самим, як той, що перед його освдченням. Тльки бльш сильним.