Лiкарськi рослини Прикарпаття
Шрифт:
Вживають у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку дещо потовченого кореня; кип'ятять 10 хвилин. П'ють по 1–2 склянки на день ковтками, за півгодини до їди, дотримуючись при колітах з неприємним запахом і наявності слизу в калових масах дієти без м'яса, сала, риби, яєць, солі, алкогольних напоїв тощо. Хворі лежать у ліжку, їм кладуть теплу грілку на живіт.
При кровотечі з шлунка, кишок додають перед кип'ятінням відвару з перстачу 1 чайну ложку насіння льону. П'ють цей відвар по 1 столовій ложці кожні 2 години. Вживають також відвар з суміші кореня перстачу, насіння кмину, листків шавлії і квіток цмину піскового в
Тріщини на шкірі рук, ніг і на губах мажуть маззю з 5 г дрібно посічених коренів перстачу, варених 5 хвилин у склянці коров'ячого масла. Відваром 1 столової ложки кореня в 1 склянці води полощуть рот при цинготних захворюваннях, флюсі; горло — при ангіні.
Вживають також при білях у жінок (для спринцювання піхви — гарячим відваром), при висипах на тілі, мокрій екземі, ранах і забитих місцях, що кровоточать.
Печіночниця звичайна
(Hepatica nobilis Mill.)
Родина жовтецеві (Ranunculaceae)
У широколистяних та мішаних лісах напровесні зацвітає чудовими ніжно-голубими квітками печіночниця звичайна. Це невисока рослина (8-15 см заввишки), з добре розвиненими прикореневими листками, що відростають від товстого кореневища. Листки мають довгі черешки, трилопатеві, цілокраї, при основі серцевидні, за формою нагадують печінку тварин. Квітки поодинокі, щ восьми — десятилистою оцвітиною, багатьма тичинками й маточками на довгих квітконіжках, що виходять з пазух лускоподібних листків кореневища. На ніч та в негоду квітки закриваються і поникають, що захищає пилок від вологи. Багаторічна тіньовитривала рослина цвіте у квітні — травні, запилюється комахами. Численні опушені плоди-сім'янки поширюються переважно мурашками. Печіночниця звичайна має декоративний вигляд і може прикрасити парки й лісопарки. Вирощувати її слід у затінених місцях групами. Добре розмножується поділом кущика. У свіжому стані рослина отруйна. Потребує охорони.
Первоцвіт весняний
(Primula veris L.)
Родина первоцвіті (Primulaceae)
Багаторічна трав'яниста рослина з родини первоцвітних, заввишки 3–7 см. Цвіте у червні — липні. Назва роду походить від латинського слова, яке в перекладі означає «перший», через те, що деякі представники цього роду є одними з перших весняних квітів виникла і українська назва роду. Рід налічує близько 500 видів, поширених майже по всій земній кулі. На Україні росте 9 видів. Деякі з них дуже багаті на вітамін С. Первоцвіт дрібний зростає на кам'янистих схилах, галявинах, серед криволісся у субальпійському та альпійському поясах Карпат.
Ця маленька з ніжними квітами рослинка дуже рідкісна у нас. Вона росте лише в декількох місцях на хребті Чорногора, зокрема на горі Піп Іван.
Через свою рідкісність потребує старанної охорони.
Багаторічна рослина з вез листам, росте на галявинах, узліссях, у світлих лісах, чагарниках, на схилах. Цвіте наприкінці квітня. Суцвіття схоже на в'язку ключиків. Тому в народі рослину називають ключиками, а за зморщені листочки — баранчиками.,
Назва в перекладі з латинської означає «перший» (рослина цвіте однією з перших).
У високогір'ях Карпат на скелях гірського хребта Чорногора (гори Піп Іван Балцатул
На Україні в дикому стані росте 9 видів первоцвіту.
Пижмо звичайне
(Tanacetum vulgare L.)
Родина складноцвіті (Compositae)
Інсектицидні властивості цієї рослини відомі дуже давно. У стародавньому Єгипті її використовували для бальзамування померлих, а народи Півночі — як, своєрідний консервант, що зберігає м'ясо від псування. У середні віки східні^ слов'яни вживали пижмо проти глистів.
Це — багаторічна трав'яниста рослина з коротким здерев'янілим кореневищем. Стебло 50-100 см заввишки, пряме, борозенчасте, голе або дещо опушене, у верхній частині гіллясте. Листки 7-10 см завдовжки, чергові, довгасті, зверху темно-зелені, шорсткі або гладенькі, двічіперистороздільні на ланцетні або широколінійні пилчасті частки: нижні листки — черешкові, інші — сидячі. Квітки дрібні, яскраво-жовті, зрослопелюсткові, з простою віночкоподібною оцвітиною, зібрані в плоскі кошики, що утворюють на верхівці густі щиткоподібні суцвіття. Обгортка напівкуляста, черепитчаста, листочки її сіро-зелені, голі, з вузьким плівчастим краєм. Плід — гола, округла сім'янка з п'ятьма реберцями, без чубка.
Росте в мішаних та листяних лісах, на галявинах, серед чагарників поблизу доріг, на просіках і луках.
Трава містить ефірну олію (0,089-0,3 %), до складу якої входить б-туйон (до 49 %), в-камфора, борнеол, пінен, в-туйон, туйол; суцвіття — флавоноїди (лютеолін та кварцетин), дубильні і гіркі речовини.
Настій суцвіть використовують проти круглих глистів та при деяких кишкових захворюваннях. Встановлена жовчогінна і фітонцидна дія пижмо, завдяки чому воно ефективне при лікуванні лямбліозу, холециститу та гепатиту. Настій із суцвіть збільшує силу скорочень серцевого м'яза, сповільнює ритм серця. Надземна частина рослини має також інсектицидні властивості.
Слід пам'ятати, що пижмо отруйне, і застосовувати його треба обережно. Листки пижмо звичайного використовують як пряно-ароматичну домішку в кулінарії, кондитерському і лікеро-горілчаному виробництві.
Лікарською сировиною є квіткові кошики. В гомеопатії використовується й ефірна олія.
Пижмо — живий компас природи: листки цієї рослини розміщуються в меридіанній площині, тобто з півночі на південь. Розмножують вегетативно (поділом кореневища і куща) та насінням.
Кущі або відрізки кореневища висаджують на відстані 35–40 см один від одного, а насіння без стратифікації висівають на глибину 1–1,5 см з міжряддями 35–40 см. Весняні посіви (квітень) дають сходи у травні. В перший рік життя рослини утворюють розетку листків діаметром до 40 см. Починаючи з другого року, всі особини регулярно цвітуть і плодоносять. Цвіте у червні — липні. Масове достигання плодів — у вересні. Дає багатий самосів.
Догляд за посівами, особливо в перший рік життя, полягає в прополюванні та розпушенні грунту. Якщо міжряддя густі, восени їх можна прорідити.