Листи в Україну. Вибране

Андрухович Юрий Игоревич

БАТАЛЬНІ СЦЕНКИ

Коломийський полк у Парижі. 1815

палаце правосудний тріумфів арко обскубані когути плюмажні офіри машируючи під арков переможно шпарко співаємо хрипко немов обозні фіри слава нашим генералам конюхам слава слава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпекла в’ється в небі фана рвана як халява сто фортець добуто і згага запекла миром пахне як миртом лопочуть газетки же конець усім войнам же канони відблискали на ковчегах бальконів гризуться гризетки що то йде за вояцтво з обгорілими писками а то ми машируючи полями і битвами пронесли свої кулі коломийки ранці розмальовані шаблями ніби бритвами світимося

наскрізно рана на рані а то ми серед парижу табором стали острови плинуть річкою вальсуй версале скінчилась війна і вина сім бочок сеною плине яворовий листочок пам’ять ніби сурму виносимо з бою сім держав перейдемо вмиємось чисто чи ж дійдемо до тебе столице нашого болю Коломиє писанко Коломиє місто

Нарбутове «А». 1917

Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки

нема електрики і хліба і держави якому ще вклонитися провидцеві пресвітеру отечество лежить собі двоглаве та іржаве а ми вчимось писати нашу першу літеру абетка починається на А Артерія Ассирія АптекА АренА рАн глибокА мов трунА історія кричить немов АбеткА відкрите А мов Арф рАхмАннА грА мов хор кАлік безкрАю ноту тягне комусь АрАл комусь Афон-горА лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле нАш перший нАш голодний птАше нАш зАкрите А нА шибениць глАголАх впАде перо як тлінний АдАмАшк нА Азію що вихололА й голА кричуще А нАуки тА письмА як АмбрАзури в АркАх АкАдемій це Аполлон якого в нАс немА Або АдАм в розтерзАнім едемі нема лікарень борошна паперу універсали розстріли декрети плач амвонів абетку починаєм ніби еру вчимось писати спалахи червоні

Чернігівська міська артилерія

у місті де вже забуто процес уживання апострофа і йодом багата ріка всихається гінко стали над урвищем валу 12 чорних апостолів а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго залізний атракціон під назвою «пушкі» охлялі та охололі немов зужиті повії стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна вогнепальні колись уламки якоїсь росії і от під валом довкіл розляглася чорнична губернія де груші в садах мов ядра все гуп та гуп збирайте на схилах сурми порослі терням вкладайте в губи огрубле тремтіння труб наведемо на місто черні чоренні жерла пустим півня по мезонінах мов на гарман але ядер нема і дула задуха сперла і лише горобці вилітають з гармат

ЗАГИБЕЛЬ КОТЛЯРЕВЩИНИ, або ж БЕЗКІНЕЧНА ПОДОРОЖ У БЕЗСМЕРТЯ

1. «носаток надцять перехилено…»

носаток надцять перехилено то й замакітрилось на гамуз а ті що з крилами і з вилами губами бамкають bibamus тут навіть coitus не коїться носаток надцять перехилено і непорушність нижче пояса мов гузна цвяхами присилено мов шиї зігнуто і змилено глитай щокате і пузате носаток надцять перехилено допоки будеш пановати мов дух опухлої кунпанїї зітхаєш ревно і знесилено ще по одній панове панії носаток надцять перехилимо о ганусівко чикилдихо та прочі випиті напої в ліси свічок сумирно тихо відходять шльохи та герої

2. «ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада…»

ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада паліть воячки непоборні салютами з люф іде молодичка з косою кривою ставайте свічками як буква і дух або блазенський бубон і буф вогнями

ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизні джиґунство й богунство як віхті гарячі в груді вже сказано голосно й чисто любов ік отчизні мов камінь у річку слова і круги по воді світися як вістря зоря нерозтлінна й ребриста над морем і полем де в мандрах обсмалений рід заводить у тартар крючок баламут і юриста хоча і йому не минути вогню сковорід то хто буде завтра й позавтрім і потім і завше іти по слов’янську латину в папірусну хлань крізь морок і мор голоси як вузли зав'язавши над попелом пасік парсун і пісень і повстань косу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулю стрічайте герої бурлацтва святі бахурі вертеп не зачиниться з нього показано дулю отчизні і жизні і смерті і ясній зорі

КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ

Ніжність

По той бік пристрасті народжується ніж. Лахмітник Місьо о четвертій ранку зарізав панну Касю, лесбіянку (як він гадав, а втім, йому видніш). Він пописав їй черево й горлянку, аж весь шалів, аж весь упав у дріж. Вона ж одно твердила: «Хоч заріж, я присягла навіки свойму Янку». (Той саме відбував за зґвалтування.) Вона була любов його остання — і так пішла, небога, ні за гріш. Кохання — то велика дивовижність: там, де лише народжувалась ніжність, за хвильку може виникнути ніж.

Азарт

У карти, так обшмульгані, що аж, засіли пан різник і пан музика. Була спокуса виграшу велика, а за вікном був гомін і пейзаж. І все зійшло б гаразд, якби не піка. Вона не йшла — музика впав у раж, сказав собі: «Ти в пику його вмаж! Дивись, яка паскедна в нього пика!» І різнику в чоло зацідив прасом. Той більш не буде торгувати м’ясом, він горілиць лежить і ні мур-мур. У супроводі ґречних поліцаїв музика йде навік, мов у Почаїв, кудись далеко, певно, у тюрму.

Життєпис

Зиновій Блюм, король шинків і яток, рожевих лярв улюблений кумир, літав по крамарях, немов упир, і, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним «вей мір!». Під усмішкою, що солодша паток, він позбавляв їх золота й дівчаток, але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти — сяк-так почав по-руському триндіти і висунув на службу сам себе. По лікті у кишках, немов анатом, навчився водку жрать, ругаться матом в енкаведе, а згодом емґебе.

Мафія

На розі Кармелітської та Духа Святого двометровий зимний хлоп лежав, зацвівши оком, як циклоп (античний). Потекла на брук з-під вуха його червона юха, мов сироп (малиновий), а в центрі капелюха прострелено діру. Літала муха над ним, і плач дівочий із утроб летів до неба, де злодійський рай, де кожен сутенер або шахрай знайде в кущах навік собі малину. В присутності лягавих та собак старенька мати думала: «Ось так ти гідно шлях життя завершив, сину».

Постріл

Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж, у золоті дзеркала установи, поправиш ружу й посміх Казанови і сам собі накажеш: кроком руш до кабінету, де — вершина змови. Тебе чекає мрець — очей не мруж, а, вихопивши револьвер із руж, спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, а він повільно зсунеться на килим, потягне канделябр і каламар. Ти скинеш рукавички (щойно з пральні) і, розпізнавши натяки астральні, почуєш, як видзенькує комар.