Ловці перлів
Шрифт:
Одного разу Саффар буквально приголомшив Гаміда, сказавши:
— Знаєш, чому ти мене поважаєш? Тому, що я тебе поважаю.
Лише після довгої паузи Гамід спромігся на відповідь:
— Так, ти маєш рацію.
Наступного дня Гамід на хвилину доручив Саффарові кермо. Саффар ухопився за нього з таким хвилюванням, якого не відчував ще ніколи в житті. У кожній хвилі, в кожному подуві вітру він бачив причину, наслідки якої повинен був передбачити й використати для плавного ходу корабля. Саффар стояв біля керма, страшенно напружений, але безмежно щасливий. Це була швидше насолода, а не праця. Він знав відповідь на всі «чому» і «як».
А Гамід допомагав Саффарові порадою, зворушений натхненням, що не знало втоми, що не зважало на ніч,
Тепер Саффар часто ставав до керма. Саме тоді ловці й почали називати його Ель-Сейфом. До цього спричинився шрам на Саффаровому чолі, а може, назва корабля.
Народження нового Саффара — Ель-Сейфа — був тривалий і важкий процес, але цей процес почався саме під час першого рейсу, в якому Саффар узяв участь разом з Гамідом. Тільки почався! Минуло ще багато часу й багато інших рейсів, перш ніж Саффар остаточно взяв у свої руки кермо свого мислення, а згодом — і кермо корабля.
До речі, цей перший рейс несподівано скінчився: допіру пан Попастратос прочув, що Абдаллах у руках пана Бабелона, як одразу ж, обізвавши себе віслюком та бельбасом, повернувся до Массауа.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Тільки-но Абдаллах у своїх червоних пантофлях приплив до Массауа — а через негоду це сталося аж на ранок наступного після втечі дня, — як люб'язний пан Бабелон повів його під захистком своєї зеленої парасольки до найгомінкішої кав'ярні. Він посадив Саїдовoro сина за столик і, всміхаючись, почав вітатися на всі боки. Бачачи таку привітність, багато знайомих незабаром насмілилися підійти з поклоном до Бабелонового столу, віддаючи водночас належну шану і Абдаллахові. Дехто з них знав Саїдового сина, принаймні в обличчя, бо люди «світу перлів» часто відвідували Дахлак. Але для багатьох він був чужий, оскільки з числа перекупників лише поодинокі потрапляли далі порога Саїдової резиденції. Та пан Бабелон негайне ж проголосив як тим, так і іншим:
— Схиліться нижче перед Абдаллахом, сином Алі Саїда і майбутнім Володарем перлів. Він прибув до Массауа відпочити й розважитись після довгого перебування на відлюдді. Давайте допоможемо йому надолужити те, що він прогаяв.
І друзі взялися допомагати. Ще того ж дня було влаштовано свято на вулиці танцівниць, і мелодії арабських пісень лунали аж до самого ранку.
Коли Абдаллах прокинувся в домі пана Бабелона — був уже майже полудень, — люб'язний господар сидів біля його ліжка. І Абдаллах засміявся, бо згадав дивовижні події минулої ночі, а зокрема — сольний танець пана Бабелона з незмінною парасолькою. Парасолька під час цього танцю була складенена, і пан Бабелон, підперезаний шарфом, крутив і вимахував нею, виробляючи в ритмі музики безліч різноманітних танцювальних па. За це він був нагороджений оплесками гостей, і серед них навіть тих, що бували в Каїрі й знали тамтешніх славнозвісних танцівників з палицею. Але Абдаллах ніколи не бував у Каїрі, й тому танець пана Бабелона приголомшив і зачарував його не менше, ніж європейця, що вперше потрапив до Єгипту. Тепер він згадав це і засміявся.
— Ти танцював, наче жаба, старигане з парасолькою, — сказав Абдаллах ущипливо. — Ти навіжений.
— Я справді лише стариган з парасолькою, — погодився пан Бабелон з привітною усмішкою. — І я справді навіжений, бо приніс тобі багато грошей й не хочу замість них нічого, крім твого підписа.
По цих словах він подав Абдаллахові гроші,
— Тобі подобається? — спитав. Привітно пан Бабелон. — То воно твоє. Тепер ти його потребуватимеш.
Потім пан Бабелон обережно склав папірець і задоволений пішов собі, бо до суми зазначеної в розписці, входила й віддана допіру готівка, й витрати на вчорашнє свято, й навіть вартість вічного пера. Насправді пан Бабелон був вельми завбачливою людиною.
Так Абдаллах Бен Алі ввійшов до місцевого «товариства» й незабаром довів, що недаремно він син Володаря перлів. Пісні на вуличці танцівниць лунали тепер щоночі аж до перших півнів, і веселощі не вщухали. Але танців з парасолькою вже не було, бо пан Бабелон утримувався від цих забав. Він любив прокидатися з легкою, свіжою головою, твердив, що тільки їй він зобов'язаний своїм існуванням, і тому віддавав перевагу сну. Зрештою, він чудово розумів, що йому не треба ходити за Абдаллахом, наче тінь, бо той так чи інакше прийде до пана Бабелона з вічним пером у руці. І пан Бабелон не помилявся в цьому — він був вельми досвідченою людиною.
Абдаллах уже з місяць розважався в Массауа і встиг підписати панові Бабелону цілу купу розписок, коли одного дня в гавані з'явився корабель «Ель-Сейф», а в портовій кав'ярні — пан Попастратос.
Він увійшов енергійною ходою, енергійно сів, вилаяв офіціанта, перекинувся зі своїми приятелями кількома бурхливими вітаннями й багатьма менш бурхливими, навіть зовсім тихими словами. Надвечір того ж дня пан Попастратос відвідав пана Бабелона й сказав йому н вічі, що той найбільший грабіжник і работоргівець на все Червоне море. Пан Бабелон сміявся до сліз, бо це справді був надзвичайно дотепний жарт. Попастратос плюнув, угамував свій гнів до такої міри, що навіть перепросив чоловіка в синіх окулярах, а ввечері зайшов до танцівниць.
Музики цієї ночі мало струни не порвали. Пан Попастратос виконав турецький танок з ножами, і його успіх набагато перевершив славу Бабелонового танку з парасолькою. Але улюбленцеві товариства, Абдаллахові Бен Алі не сподобалося обличчя пана Попастратоса. Тоді пан Попастратос попросив дві палиці й, спираючись на них, зробив стойку, продемонструвавши блискуче виконання. Але й це не принесло йому визнання з боку Абдаллаха — той заявив, що цей невірний, цей вошивий блазень набрид йому ще на Дахлаку.
Тільки після цього пан Попастратос пішов додому й цілісіньку ніч гриз собі нігті: була в нього така погана звичка, яка приносила йому велику полегкість у хвилини душевних переживань.
Він гриз нігті й наступного дня, а нахуду свого корабля, який прийшов по вказівки, викинув, кленучи, з хати. Щоправда, за дві години він сам розшукав нахуду, поплескав його по плечі, дав жменю турецьких сигарет і чемно попросив негайно лаштувати корабель до відплиття.
Але не встиг «Ель-Сейф» залишити гавань, як налетіла чорна хмара — рідкісне явище в Червоному морі, а слідом за нею прудкий вітер погнав череди велетенських хвиль. Панові Попастратосу не допомогли ні прокляття, ні вимахування кулаками. Він змушений був чекати, коли шторм ущухне, й вирушив лише через два дні, взявши курс на Йєменський порт Ходейду.
Шторм, який затримав пана Попастратоса в Массауа, виявився фатальним для нахуди «Йємена».
Закінчивши другу ловитву, хаджі Шере ще за гарної погоди повернувся до Джумеле, щоб продати здобич Алі Саїдові. Вилов був небагатий: купка біль-біль і п'ять чи шість перлин крупніших, але жодна з них не була досконала. Весь вилов увійшов до невеличкого червоного клаптика й не вартий був навіть чверті ціни Раскаллиної перлини. Та ще й Саїд заплатив мізерно мало й не додав жодної монетки… Відтоді, як сон його почала стерегти варта, а їжу куштував невільник, а надто після Абдаллахової втечі, Алі Саїд став нестерпно підозріливий і сварливий, отож краще було не сперечатися з ним.