Лялечка і Мацько

Пагутяк Галина

– Мамо, мамочко! — заплакав він. — Лисе, де ти?

Розділ дев’ятнадцятий,

який завершує розповідь про найчарівнішого Мацька і хлопчика на прізвисько

Лялечка.

Мама була далеко. Аж на морі. Тому лис прибіг перший. Власне, він був зовсім непоганим лисом, що б там не говорили про лисячу хитрість. Прибіг не сам, а з гарненькою лисичкою, котра поряд з Мацьком тримала себе досить відважно

– Не плач, — сказав лис. — А то я заплачу. У мене сьогодні такий день, що гріх сумувати. Ходи, я покажу тобі свою картину.

– Я хочу додому! — захлипав Лялечка. — Відведи мене додому!

– Бідненький, — співчутливо мовила лисичка. — До мами хочеш?

Лялечка ще гірше заплакав.

– Ну, що ж, ходімо додому, — зітхнув Мацько. — Я так хотів показати тобі картину.

– Нічого, він ще до нас прийде, — лагідно запевнила лисичка.

– Не прийду! — відрубав Лялечка. — Не треба мені вашого лісу! Сам привів мене сюди і кинув…

Мацько і лисичка засоромлено поопускали голови.

– Ми більше не будемо!

– Ведіть мене додому, — наказав Лялечка. — і то вже! Бачите, в мене є рушниця?

– Вона іграшкова, — сказав лис.

– Нічого, ти теж несправжній! Ти мені снишся.

– Чесне слово, не снюся! — поклявся Мацько.

– Ану, вщипни мене!

– Я не вмію щипатись. Краще я тебе вкушу.

–

Кусай, тільки легенько!

Лис вкусив Лялечку за палець.

– Ні, це насправді. Добре, ведіть мене!

І вони рушили через темний-претемний ліс. Тепер навпаки, бо дерева ставали щораз нижчими. Попереду йшов Мацько, за ним Лялечка, а позаду лисичка.

– Ти на мене не сердишся? — все допитувався лис.

– Серджусь! — відповідав Лялечка.

– І як я не додивилась, що в нього ноги брудні! — забідкалась лисичка.

Лялечка розплющив очі. Над ним стояла бабця.

– Спи, спи. Ще рано, — пробурчала вона.

– Бабо, — підхопився Лялечка. — А правда, що я був у лісі?

– Ні, тобі приснилось.

– Був, був! — образився Лялечка. Лисичка ще казала, що в мене ноги брудні!

– То я казала.

– Все одно був! І на лиса я не гніваюсь. Я його люблю. Тільки ти мене до лісу пусти. Я ще картини лисової не бачив.

– Аякже! Сьогодні неділя. Після обіду поспиш трохи і підемо.

– Правда?

– Якщо будеш чемний, — подумавши, відповіла бабця і вийшла з кімнати.

– А мене ти любиш? — спитало кошеня, яке не встигло вискочити слідом за бабою.

– Люблю! — запевнив його Лялечка, а що він не виспався цієї ночі, то вирішив ще поспати.

Перед тим, як заснути, хлопчик встиг упіймати сонячного зайчика, що стрибнув у вікно, й прошепотів:

– Ти правду сказав, лисику, сонце все-таки зійшло!