Любов, Президент і парадигма космосу
Шрифт:
Побачивши Віруню, махає їй привітно рукою:
— Сонечко, куди ж ти? Поснідаємо. Або хоч кави випий.
— Мушу їхати в Севастополь.
— Все чекаєш від нього звісток... Розумію... Тільки ж гляди — бережися! — притишує голос господиня дому. — Маємо відомості, що в горах з’явилися непевні люди.
— Ви теж бережіться, — стишує й собі голос Віруня, підсіпуючи на плечі зелений студентський рюкзак.
— Як буде, — зітхає господиня. — Відколи він став Президентом, повіриш, не маю сну... Ну, біжи, доню. І озивайся частіше.
Віруня вже поминула останню варту біля воріт, вже доріжка круто береться вгору до шосе, гори величаво сіріють попереду,
Чудо життя! Віруні аж співати хочеться. Краса яка, скільки щасливої розкутості, бери її, черпай оберемками, і наповнюй душу співом.
Вмить на якомусь крутому повороті Віруня згадує свого Теренса, і все їй пригасає. Крок важчає, в серці тоскна пустка. Траса ще по-ранковому безлюдна, тільки десь в далечі сунуть цяточки машин, і гірський кряж, вкритий колючими тернами, супиться до моря, не приймає ясного усміху.
Зараз вона зачекає попутне авто, проголосує привітно, і далі, як то мовиться — автостопом до самого Севастополя. Окинула гірські ущелини поглядом, примружилась і... враз почула щось схоже на тріск гіляки. І в ту же мить, пронизана пекучим болем, впала у тьму...
Засідання вищого магіуму ордену «Чорне сонце» триває вже другу годину. Власне, не засідання, а майже панічне обговорення звістки, яка надійшла від агента 666 з міста Ялта, звістки, котра може означати кінець усіх великих замірів ордену в Криму. Згідно повідомлень агента, брати «білого космосу» чи, як вони себе називають — «Космічного Розуму», закінчили спорудження підводної енергетичної споруди в морі, і ця споруда цими днями має вступити в дію.
— Катастрофа! — виголошує перед лицарями в підземному гроті Магістр Ордену. — Ми прекрасно здаємо собі справу, що «білий космос» і його слуги з Сиріусу володіють безмежними можливостями. За ними — планетарні зв’язки сусідніх Галактик. Ми сподівалися, що економічна і політична деградація України, як держави, дасть нам змогу, нащадкам тевтонців рейху Адольфа Гітлера, встановити контроль над усім слов’янським ареалом. Тепер, як ви розумієте, деградації не буде. Президента України скинути нам не вдалося. Його влада визнана не тільки Заходом, але й отим паршивим «Космічним Розумом», отими плюгавцями із системи Сиріус! А до того ж Президент України ще й одержав безцінний дарунок від сиріусців: невичерпні запаси плазмової енергії. Майне герен, що це означає? Плазмова енергія!
— Як же вона втрапить сюди, ця енергія? – запитує хтось із гурту лицарів Магіуму. — Ми не бачили на березі ніяких проводів, щогл, ліній електропередач.
— І не побачите. — кидає злісно в притемнений грот Магістр ордену. Зараз він без свого пишного лицарського обладунку, без блискучих лат і золотого лицарського меча при боці. — Маємо точну інформацію від агента 666 і від усіх підконтрольних йому агентів на території Ялти, Севастополя і Сімферополя. Плазмова енергія з дна Чорного моря, перетворена в електричну енергію найвищих напруг — мільйонів кіловат! — через тиждень почне передаватися прямим безкабельним шляхом, себто через повітря, на головні електростанції Криму, а з часом і всієї України і Росії. Це призведе до того, що плебс Криму і так званої «української держави» хутко зведеться на ноги. Українцям всі ці роки бракувало саме енергоресурсів і енергоносіїв. Та ви ж знаєте українців. Зізнаймося собі: все ж таки вони арійці другого ступеня, як назвав їх колись магістр «Чорного ордену» СС Генріх Гіммлер. Дуже працьовитий,
Магіум вибухає стриманим сміхом, дехто ляскає в долоні, а дехто й дозволяє собі фривольність — б’є кулаком по грубих дошках. Проте, яке це має відношення до справи? Як запобігти лихові?
—- Ну... можливо, я трохи перебрав міри. Лиха поки що немає, — підносить заспокійливо руку Магістр. — Все не так погано. Хай перші електро-потоки з дна моря віллються в кримську електромережу. Хай вони навіть підуть на північ до Києва і Москви. На початку їхній потенціал буде не дуже великий. Для одержання постійної напруги в мільйони кіловат Президент України буде змушений за ці місяці збудувати в Криму грандіозний приймальний пункт незвичайної потуги. І ми не будемо їм перешкоджати. Хай ставлять. Все буде добре. Аби не одне жорстоке «але».
Лицарі за дубовим столом насторожуються і аж під стінами трохи пригасають смолоскипи.
— Якщо нинішній Президент України не припинить свого зближення з Росією і ми переконаємося, що нам загрожує нова химера «імперського союзу слов’ян», нам доведеться вдатися до дуже жорстоких кроків.
— Невже війна проти України? — вжахнувся хтось із лицарів.
— Ні в якому разі! Ми зробимо так, що Союз Східних держав дасть нам право і змогу економічно і фінансово взяти владу в Криму. А там життя покаже.
На такі таємничі зібрання Ордену Теренса Реттігана не запрошують. Він одержав те, що хотів. Живе в горах (ясна річ, під охороною), в загубленому серед скель селищі, має прекрасну майстерню, обслугу, добрі харчі, вина. Усе, що треба молодій людині для життя і розваг. Так, звісно ж, і для розваг. З ним проводить вечори молоденька, вродлива жіночка, вони разом вечеряють, обмінюються новинами, слухають музику, дивляться телевізор, і якби Теренс виявив щонайменше бажання, то вони займалися б і тим, чим залюбки займаються насамоті всі гарні, нормальні молоді люди. Правда, поки що Теренс таких бажань не виявляє. Йому досить малювання. І ще йому досить сподіванки, що нинішня ситуація скоро зміниться.
Але одного дня падає просто таки дика новина. Принесено газету (їх він читає регулярно), принесено її начебто випадково, хоча, видно, й не зовсім випадково. Звичайна курортна газета, з пляжними новинами, з усіляким побутовим дріб’язком, з дурними жартами, анекдотами, листами дописувачів, з силою всяких пляжних фотографій: хтось викрасовується у воді, хтось випікає свої пишні тіла, лежачи під палючим сонцем, там песик зазирає в об’єктив, а там цілуються безсоромні закохані, ще й досить фривольно...
І раптом... Боже!., що він побачив? Розгорнувши газету, Теренс впивається в неї очима. Молоденька, вродлива дівчина-наречена в сріблясто білій фаті горнеться до свого коханого жениха, і личко у неї таке... хіба ж можна в це повірити?., личко її не чиєсь, а отієї найдорожчої йому дівчини — Віруні! І хоча й присмучене воно трохи, але ж це саме її личко, з її повненькими губенятами, з ясно-карим поглядом вузеньких оченят, і рука її з золотим перснем (шлюбним!) на плечі в щасливого жениха теж Віруньчина! А під знімком ще й підпис: «Ті, що мріють перепливти на своєму шлюбному суденці всі моря-океани!». В чому й ставлять свій підпис Віра Сікора із своїм достойним майбутнім мужем ім’я-рек...