Людина, що знайшла своє обличчя
Шрифт:
Усе це мучило зажерливого й заздрісного Мохіту, І він вирішив: тим чи іншим шляхом, але з Сіддхою—Аріелем треба покінчити.
Спочатку він хотів таємно вбити його, але це було рисковано. Треба було придумати хитріший план.
Незабаром обставини допомогли йому.
Шьяма, як і всі, цікавилась Аріелем. Хоч це була й легковажна жінка, але добра; вона жаліла його, краще за інших розуміючи, як мусить почувати себе цей рідкісний «птах» у золотих палатах Раджкумара. Шьяма виявляла Аріелю всіляку увагу, дбала про нього, вимагала від чоловіка, щоб він давав юнакові відпочинок, розмовляла з ним у
Кімната Аріеля містилася на тому ж поверсі, але, щоб потрапити з кімнати Аріеля у вітальню Шьями, треба було сходами спуститися на нижній поверх і потім знову піднятися на третій. Аріель обирав для себе коротший шлях. Коли Шьяма виходила на балкон і кликала його, він з’являвся на своєму балконі і перелітав до балкона раджини. Шьяма не вважала за потрібне приховувати ці побачення. Вона була переконана, що «дружина Цезаря стоїть над підозрами».
Ці повітряні візити незабаром помітив Мохіта, в обов’язки якого входило й шпигунство за всіма в палаці.
У голові Мохіти визрів план. Мохіта в глибині душі ненавидів Шьяму, і вона відповідала йому тим же. У кожного з них були для цього серйозні підстави. Мохіта не злюбив раджину за те, що вона мала вплив на раджу, якого він хотів би цілком прибрати до своїх рук, всіляко потураючи найнижчим інстинктам і смакам деспота. Шьяма не злюбила Мохіту, бачачи в ньому злу, дріб’язкову, продажну людину.
Між Шьямою і Мохітою точилася давня глуха боротьба, що іноді переходила у відкриті сутички.
І ось для Мохіти трапилася нагода вбити одразу двох зайців: позбутися і нового фаворита раджі, і Шьями. Тоді вплив Мохіти на раджу зріс би безмежно. План здавався тим більш здійсненним, що вкрай самолюбивий і нестриманий раджа, як це Мохіта добре знав, був надзвичайно ревнивий. На цьому грунті одного разу в Парижі мало не виник великий скандал; в Індії з цієї ж причини один поважний сагиб поплатився головою, а раджа змушений був витратити багато крупних «камінців», щоб зам’яти цю справу.
Збудити ревнощі раджі, зіграти на цьому давньому, випробуваному засобі… Проте Мохіта був хитрий і обережний. Одних ревнощів може виявитися замало, раджа занадто дорожить Аріелем. А якщо він почне перевіряти, роздумувати — все зірветься. Хитра Шьяма зуміє виправдатись. І хто такий Аріель? Це не принц крові, не поважний сагиб, щоб ревнувати до нього.
Тут треба діяти спритно і насамперед якось опорочити в очах раджі Аріеля, викликати невдоволення, підозру ще з якогось іншого приводу. Коли пощастить підбурити владаря проти нового фаворита, тоді «всяка провина буде винувата». І Мохіта не лише сам стежив за кожним кроком Аріеля, але наказав це робити й своїм помічникам. Шпигунство в нього було налагоджено зразково.
Незабаром Мохіта зібрав матеріал, який цілком задовольняв його. Він помітив, і його помічники доповідали йому про те ж: Аріель у вільні хвилини дуже охоче відвідує слуг-паріїв — ці люди нагадували йому про Нізмата, Лоліту, Шарада.
Особливо здружився він з однією хворою дитиною, схожою на Шарада, — онуком старого садівника.
Хлопчик вивихнув ногу і не міг ходити. І Аріель часто брав його на руки, підіймався з ним у повітря невисоко над квітковими клумбами і розгойдував, немов на гойдалці. Це сповнювало хлопчика захватом. Обнімаючи худими рученятами шию Аріеля, хлопчик заливався радісним сміхом.
Слуги раджі, спостерігаючи цю сцену, посміхались і непомітно витирали сльози. їх любов і повага до Аріеля ще більш зросли, коли старий садівник показав їм смарагд і сказав:
— Це дав мені Аріель для того, щоб я продав і на виручені гроші запросив доброго лікаря з міста. Бо наш костоправ лише вимучив онука: ніяк не може вилікувати.
— Звідки в Аріеля смарагд? — дивувалися слуги.
— Подарунок раджі, — відповідав садівник. Смарагд переходив з рук у руки, виблискуючи на темних долонях.
— За цей камінець можна не тільки лікаря запросити, але й весілля справити, — говорив дехто.
— Так, людина він чи бог — ми не знаємо, тільки й боги нас не жаліють так, як Аріель!
І коли ця незвичайна істота вилітала з вікна своєї кімнати і спускалась до них, слуги з простодушністю дітей починали розповідати Аріелю про свої нестатки та злигодні. Подарунки раджі завжди переходили від Аріеля в руки слуг.
«Чудово! — думав Мохіта. — Аріель розкидає направо і наліво подарунки самого раджі, і кому ж? Собакам-паріям! Це не може сподобатися владиці… Треба буде сказати, що в мене зник перстень… Так, натяк… Аріель на будь-який поверх у будь-яку кімнату заглянути може і влетіти, коли нікого немає… Слуги скаржаться йому. Вони бачать у ньому захисника. Він утішає їх, горює разом з ними, цим розбещує… Ще невистачало, щоб зараза невдоволення з міст проникла до нас! Сьогодні слуги скаржаться, завтра почнуть вимагати… Раджа не потерпить цього!..»
Але Мохіта ще нічого не говорив раджі. Він збирав відомості.
Незабаром сталося таке.
Раджа приймав якогось поважного іноземця-туриста, що цікавився «екзотикою».
Раджа показав гостеві бій гладіаторів. Через ці бої між раджою і раджиною виникали сварки: раджина не терпіла цих кривавих розваг, лаяла за них і його і Мо-хіту, але бої гладіаторів не припинялися, тільки раджа влаштовував їх без раджини.
І цього разу він запросив іноземця на бій, коли раджина поїхала кататися в автомобілі.
Біля раджі був і Аріель, тепер незмінний його супутник, його «номер» раджа хотів показати гостю на десерт, під кінець.
Бій був у самому розпалі. Кров уже лилась. Раджа з роздутими ніздрями і палаючими очима заохочував бійців.
Один з них сильно поранив другого. Той упав. Перший замахнувся своїм залізним знаряддям, щоб завдати останнього удару. Але в цей час Аріель, на очах враженого гостя, перелетів через його голову на арену і відсмикнув руку бійця. Поранений скористався цим і рачки втік з арени.