Людина, що знайшла своє обличчя
Шрифт:
На деякій відстані стояли потвори. Вони жадібно дивилися на людей, які грали в теніс.
Як довідався Престо згодом, між потворами і людьми, що вже повернули собі нормальний вигляд, були своєрідні стосунки. Потвори дуже хотіли бути серед пацієнтів, які вже пройшли курс лікування. Це піднімало настрій потвор, зміцнювало їх надії на те, що й вони незабаром стануть такими ж здоровими, нормальними людьми. Але ті, що видужали, дуже неохоче зустрічалися з потворами, цуралися їх, бо вигляд потвор нагадував їм недавню власну потворність. Вони починали хвилюватися. Деякі жінки виймали навіть дзеркальце, щоб пересвідчитися, що бридка личина спала з їх обличчя. І тому в містечку Цорна завжди існувало кілька громадських кіл, наче в ієрархії суспільних класів. «Плебеї і парії», потвори, в міру того,
Незабаром Престо помітили й тут. Тоді він заглибився в самісінький кінець містечка-парку. За невисокою стіною він почув дитячі голоси. Там було дитяче відділення.
І знову настирливі погляди хворих, які йому зустрічалися, сміх, приглушені голоси: «Престо! Дивіться, Престо!..»
На жаль, тут він був останнім із паріїв.
Престо повернувся додому і до вечора нікуди не виходив. Тільки тоді, коли стало темно і більшість хворих розійшлись по своїх віллах, Престо знову попрямував до будинку доктора.
Цорна він зустрів напівдорозі.
— Я до вас, — сказав Цорн. — Ходімо погуляємо. Перед сном це корисно. Як ви спали минулої ночі?
— Погано. Я думаю, в цьому винні ваші гіпофізи. Я хочу знати, що воно за звірі, бо інакше мені здаватиметься, що я ходжу оточений злими демонами, як це здавалося моєму далекому предкові.
— Ну що ж, давайте знайомитися з «демонами».
— Якщо можна, докторе, ходімо цією доріжкою.
І Престо показав на крайню глуху доріжку, якою майже ніхто не ходив.
Цорн кивнув головою і почав свої пояснення.
— Залози внутрішньої секреції ви тільки що назвали «демонами». Так ось, одні й ті самі демони можуть бути добрими і лихими. Як? Я зараз вам поясню. Ви, звичайно, знаєте, що людське тіло складається з багатьох мільярдів живих клітин, тобто надзвичайно маленьких грудочок живої речовини. Ці маленькі клітинки, виконуючи різні, властиві їм функції, живуть і діють у дивовижному взаємозв’язку і в цілковитій згоді між собою. Чим більше вивчаєш життя тіла, тим більше дивуєшся цій гармонії частин, цьому порядкові і злагоді, які панують між усіма клітинами та частинами організму. Хто встановлює цей порядок? Питання, яке давно цікавило вчених. У дев’ятнадцятому столітті вчені вважали, що всі частини та клітини організму зв’язані і об’єднані нервовою системою, а мозок становить центр, якому сліпо скоряються всі клітини. Проте виявилося, що це не зовсім так. Для мозку відведено скромніше, хоч і дуже важливе місце. Він є центром передачі збудження з однієї точки тіла на іншу. Така передача зветься рефлексом. Але рефлексами далеко не вичерпуються прояви життя організму, центральна нервова система — не головна система. Нервових систем, по суті, декілька, і мозок не є центром усього тіла. Виявилося, що організм управляється складнішим способом. Клітини виробляють особливі хімічні речовини, які стимулюють роботу залоз і м’язів. М’язи накопичують для клітин поживні продукти і продукти обміну, а залози виробляють особливі речовини, які звуться гормонами. Ці речовини відіграють в організмі роль активних діячів. Саме вони й визначають форму організму. Взаємний обмін гормонів дає гармонію всьому організму. Мільярди клітин живуть, у точно встановленій взаємодії. Деякі органи, наприклад, виділяють тільки гормони. Такі органи звуться залозами внутрішньої секреції, і якщо, скажімо, один із цих органів, залоз, працює занадто активно, то він починає переважати в роботі організму, а кількість інших факторів зменшується, і організм зазнає істотних змін: людина ненормально товстіє або худне, в дитинстві посилено росте або ж ріст затримується; бувають і глибші зміни, які викликають фізичну потворність. Отже, органи внутрішньої секреції, або залози, відіграють роль регуляторів, і їх немало: щитовидна залоза, паращитовидна залоза, зобна залоза, гіпофіз, надниркова залоза та багато інших. До речі, про щитовидну залозу. Ви де народилися?
— В горах Бурчіаду.
— Я так і думав. У місцях, розташованих високо над рівнем моря, в грунті вивітрюються, вилуговуються і вимиваються дощові поживні солі, необхідні для координації дій організму при живленні деяких органів, і щитовидній залозі в цих умовах невистачає
— Бувають, — відповів Престо.
Цорн кинув погляд на його руки.
— Ви чутливий, нервовий, вразливий. Ви легко збуджуєтесь, у вашому організмі немовби діють дві взаємно протилежні сили. Я вже маю уявлення про ваш характер, темперамент і розумовий склад. З вами, як видно, доведеться повозитися. Ви, звичайно, хочете мати нормальний зріст, нормальні пропорції тіла і обличчя, яке було б у вас, коли б на ньому не позначилося порушення залоз внутрішньої секреції.
— Ну звичайно, — відповів Престо.
— Ви так і не бачили свого справжнього обличчя. Постараємось виявити його. Я роблю те, чого поки що не роблять інші лікарі. Мене називають чарівником, чаклуном. Так само називали нашого селекціонера Бер-банка. Я роблю не більше від нього. Він творить чудеса, змінюючи форму і всю «конструкцію» фруктів та овочів. Я ж працюю над зміною форми і змісту людського організму. Ходімо побачимо мій «музей» Я покажу вам деякі свої трофеї. Я обігнав своїх колег, — вів далі Цорн, прямуючи до будинку. — Мені пощастило створити чудові препарати з гормонів залоз внутрішньої секреції. За допомогою цих препаратів мені вдається змінювати форми і зріст навіть дорослих людей за порівняно короткий час. Гляньте, — сказав Цорн, коли вони ввійшли в кімнату, суміжну з кабінетом, — ось як виглядає сила, що зробила всі ці чудеса.
Він узяв альбом, розкрив його і показав Престо фотографії. З лівого боку були зняті жахливі потвори, з правого — цілком нормальні люди, серед яких були навіть дуже красиві. Між обличчями лівого і правого боку була тільки далека, ледве помітна схожість.
— Це до лікування, а це після, — сказав з гордістю Цорн, показуючи на ліву, потім на праву сторінку альбома.
І він мав право гордитися. Здавалося, він міг ліпити форми тіла й обличчя людей за своїм бажанням.
— Це все мої європейські трофеї. Я ж почав свою роботу у Франції, в Сабатьє, — сказав Цорн. — А ось перші американські. На жаль, представники нашої офіціальної медицини, як мені довелося чути від Крукса, не дуже доброзичливо ставляться до моїх дослідів. У церковних колах теж нарікають. А втім, поки що вони мені не заважають. А ось, — він показав на шафу з скляними дверцятами. На полицях стояли великі аптечні білі банки з латинськими написами на етикетках. — Середньовічний чаклун багато що віддав би за ці банки. В них містяться порошки. Одні з них збільшують зріст, інші — зменшують…
— Невже ви можете зменшити чи збільшити зріст уже дорослої людини?
— Так, можу зробити навіть таке «чудо». Оцей порошок радикально виліковує від ожиріння, а цей худих людей перетворює на повних. Словом, коли б я жив п’ятсот років тому, то міг би «чарувати» людей, одержуючи за це величезні гроші.
— І скінчити свої дні на вогнищі.
Цорн посміхнувся.
— Можливо. Тепер мене не спалять живцем. Але допекти все ж таки можуть дуже сильно. Косність людська переживає віки.
Наказ доктора «роздягніться» Престо виконав механічно. Цорн дуже старанно оглянув Тоніо.
— Необхідно зафіксувати всю послідовність ваших перетворень, — сказав Цорн. — Одного хворого я знімав в одній і тій же позі щоденно кіноапаратом. Вийшов чудовий фільм: потвора на очах перетворювалася в красеня. Але такі знімки забирають надто багато часу.
На другий день після цього Престо прийняв перший порошок, який повинен був розпочати невидиму роботу в його організмі.
В цей день Престо довго стояв перед дзеркалом, немовби прощаючись із самим собою.