Людина, що знайшла своє обличчя
Шрифт:
— Прошу! — сказала Люкс, вказуючи на маленьке крісло.
Престо сів у крісло. Люкс опустилась на кушетку; хвилину тривала мовчанка. Потім Престо почав говорити, багатозначно поглядаючи на Люкс.
— Щоб переконати вас у тому, що я не обманув вас, я можу розповісти вам те, чого ніхто не знає, крім вас і… ще однієї людини. Я повторю, що говорив Тоніо Престо під час останнього побачення з вами, а також і те, що ви відповідали йому. Повторю від слова до слова.
— Він вам переказав це? — спитала вона.
Тоніо посміхнувся.
— Так, він мені переказав це. Він дуже
— Я мало не вмерла.
Престо ствердно кивнув головою.
— Я це знаю.
— Але при чому тут ви? — запитала Гедда. — Тоніо просив вас передати його вибачення?
— Так, він… заповів мені це.
— Він умер? — злякано спитала Гедда. Тоніо не відповів на її запитання.
— Дозвольте нагадати вам, що ви сказали у відповідь на його освідчення.
— Боже мій, я ж не могла припустити, що моя відмова уб’є його. Він був вашим другом. І тепер ви немовби з’явилися мстити за нього…
— Прошу вас, не поспішайте з висновками і вислухайте мене. Отже, ви тоді сказали Престо, що між ним і вами стоїть непереборна перешкода. І ця перешкода — його потворність. Так же? Значить, якби не було цієї перешкоди, він мав би шанси?
— Так, — відповіла Гедда.
— Так ось, — сказав Престо, — тепер цієї перешкоди немає. Антоніо Престо не вмер, але змінив свою зовнішність. Антоніо Престо — це я. Ви ж не можете сказати, що я потворний?
Престо підвівся з крісла і зробив кілька кроків, наче «живий манекен» у магазині модних костюмів. Люкс мимоволі відкинулась назад. В очах її відбився жах. Думка її напружено працювала. Хто цей дивний чоловік? Божевільний? Злочинець?..
— Що вам потрібно від мене? — спитала Гедда, ледве володіючи собою.
— Я прийшов за відповіддю і вже одержав її, — промовив Престо. — Ви сказали: «Так».
— Але ж ви не Престо… Прошу вас, не мучте мене! Що вам треба?
— Заспокойтесь, міс Люкс. Вам не загрожує небезпека. Я не божевільний і не бандит. Я знаю, вам важко повірити, що ось цей невідомий молодий чоловік, який розмовляє з вами, є справді знехтуваний вами Антоніо Престо. Але я постараюсь переконати вас у цій неймовірній речі.
І Престо розповів Гедді все, що сталося з ним після побачення, показав вирізки з газет про «чудесні перетворення», які робить доктор Цорн, нарешті вийняв фотографії, де були відзначені всі етапи еволюції, що відбулася в тілі Престо. Ці фотографії були найпереконливішим доказом. І все ж, коли Гедда, одірвавши погляд від фотографій, подивилася на вродливого юнака і уявила собі колишнього Тоніо Престо, її розум відмовлявся вірити, що такі перетворення можливі.
Вона замислилась. Настала мовчанка, і Престо не порушував її. Він, мов вироку, чекав відповіді Гедди. Нарешті, Люкс підвела голову і сказала:
— Містер… Престо… — Цей початок не сподобався Тоніо. Раніше Гедда називала його не так офіціально, звертаючись до нього по-товариському: «Тоніо». — Припустімо, що все так, як ви кажете. Стіна потворності не стоїть між нами. Але…
— Яке ж іще може бути «але»?.. — нетерпляче запитав Престо.
— Я вислухала вас, вислухайте тепер ви мене. Згадайте нашу розмову, коли ви ще
— За бога чи напівбога, сказали ви тоді.
— Так, за тих, кого возвеличує сама юрба.
— А хіба Престо не бог? — гордо запитав Тоніо.
— Ви більше не Престо. В цьому ж і все питання. Ви були бог-страховище, але ви були незрівнянні в своїй потворності. Тепер ви вродливі, мов Нарцис, але таким вас не знають люди. Ви перетворилися на невідомого красивого юнака. А невідома краса — це гірше, ніж прославлена потворність Престо. Я не хочу, не можу допустити, щоб про мене сказали, що старіюча Люкс, — а я ж старша за вас на два роки, ви це знаєте, — що старіюча Люкс купила собі на свої мільйони молодого чоловіка, бездарного, невідомого, але гарненького юнака. Та навряд чи й самі ви згодитесь бути «чоловіком знаменитості». Для чоловіка, який має самолюбство, це неприваблива роль. А ви розпещені славою і успіхом.
— Хто вам сказав, що мене ніхто не знає? Хіба я не Тоніо Престо? Престо надів на себе нову маску. Але хіба він перестав бути Тоніо? Хіба мій талант не лишився тим самим? Раніше я смішив людей, а тепер вражатиму їх серця. Я був комік, паяц, тепер буду трагік. О, як я гратиму! Повірте мені, глядачі будуть вражені до глибини душі, коли побачать на екрані Престо-трагіка. Якщо я був напівбогом, то стану богом…
— «Буду, буду, стану…» Все це тільки мрії. Шлях до екрана дуже тернистий, важкий, найчастіше непрохідний для тих, хто мріє про славу…
— Навіщо ви говорите мені все це? Хіба я не знаю, що стати знаменитістю нелегко? Але у мене є хороша спадщина, яку залишив мені Тоніо Престо: загальновизнаний талант, чудове знання артистичної техніки, нарешті зв’язки…
— Але у вас немає головного: неймовірно смішного туфлеподібного носа Тоніо Престо. І юрба не визнає вас.
— Я примушу її визнати. Глядіть же, це остання відмовка. І якщо я прийду до вас, увінчаний славою і визнанням юрби…
— Тоді ми продовжимо цю розмову. Але пам’ятайте, Престо, я не даю ніяких обіцянок і нічим себе не зв’язую.
— Ви закохані? У вас є жених? — запитав Престо.
— У мене є живе серце і свобідна воля, Престо. Ідіть добувайте свою славу!
Це наш ніс, а не ваш
Пробратися до містера Пітча обновленому Тоніо Престо виявилося ще важче, ніж до Гедди Люкс. Дорогоцінний час містера Пітча охороняло кілька слуг, німих і глухих до будь-яких доводів, благань і переконань. Зневірившись у силі словесної зброї, Престо вирішив прорвати блокаду. Він одштовхнув лакея і швидко пішов уперед. На щастя, Тоніо добре знав розташування кімнат і тому без особливих труднощів добіг до кабінету містера Пітча і зник за дверима.