В справах політичних і суспільних царській маніфест 17 жовтня 1905 р. відкрив великі перспективи, з котрих одначе мало здіснило ся справді. Великі надії покладали ся на першу думу, скликану весною 1906 року. Між селянськими й інтелїгентськими депутатами її знайшло ся чимало людей для українства настроєних більше або меньше прихильно, і з
них організувала ся українська фракція, яка могла б мати чимале значіннє в дальших нарадах думи. Та думу роспущено перше, ніж ся фракція підібрала ся відповідно—з людей переважно мало обзнайомлених з українськими справами, що аж тут в думі мали нагоду серіозно застановити ся над потребами українського житя. Те саме повторило ся і в другій думі, вік котрої так само був короткий. А в третю думу, скликану на підставі нового виборчого закону, селянство вже не могло посилати самостійно вибраних депутатів, і українське селянство—єдиний елемент, на котрий можна було покладати надії, зістало ся властиво без представників.
Думське законодавство не дало нічого українському житю; навіть для заведення української мови в народній школі в третій думі не знайшло ся більшости, як для декотрих иньших инородчеських шкіл. В сім відбив ся неприхильний для українства настрій правительственних сфер, що з початку устами сенату (в справі недозволення „Просвіти" в Полтаві), а потім устами міністра внутрішніх справ зазначило своє становище супроти українського руху, принявши всяку, хоч би чисто культурну українську роботу за шкідливий сепаратизм.
Таким чином розвіяли ся надїї тих, які по маніфесті 17 жовтня думали що з розвоєм конституційного житя в Росії українське житє зможе розвивати ся тут свобідно і правильно, і вся вага українського руху перенесеть ся з Галичини в натуральний свій осідок, на Україну росийську. Обставини росийського житя не дають йому і тепер розвинути ся навіть так, як розвиваєть ся українське житє в Галичині. Але воно розвиваєть ся і в них!
Останні роки, невважаючи
на всї розчаровання, заборони і гоненія на українство, зазначили себе великим поступом, принесли важні і цінні здобутки, які глубоко врізали ся в житє і не зможуть бути вирвані з нього нїякими заборонами і нагінками, тому власне що здобуті були наперекір всяким перешкодам і заборонам. Українська преса, котрій відкрив дорогу маніфест 17 жовтня газети Хлібороб, Громадська Думка (потім перемінена в „Раду"), Рідний Край, Село, Засів, Ріля й богаю иньших, журнали — Вільна Україна, Нова Громада, перенесений з Львова до Київа Літературно-Науковий Вістник, Українська Хата—зробили своє важне діло, не вважаючи на всї бичи і скорпіони адміністративних і судових кар, на всякі перепони для їх передплати і поширення. Ся преса обеднала і звязала в одно громадянство розсипані атоми української інтелігенції, висунула перед ним основні політичні, суспільні і національні домагання українського житя, а поруч них вперше серіозно поставлені були економічні завдання. Заснованнє „Українського наукового товариства" (1907), що згуртувало українські наукові сили з ріжних наук в своїх виданнях, зазначило домаганнє повноти української культури—не якогось „домашнього обихода" старих часів, а в усїх областях культурного житя. Серіозно поставлено жаданнє української школи. Найбільші перешкоди стрінуло поширеннє освіти і практичного знання в народнїх масах; „Просвіти", що засновувались для сеї мети в ріжних містах, в одніх місцях не дозволялись, в иньших закривались і тепер вони вбиті майже вповні. Але популярна література, що значно роздвинула ся за сї роки, захоплює широкі круги народні, судячи з того що деякі книжки розійшли ся по кілька десять тисяч примірників.
Безсумнівно, широкий всенародній різвій українства являється і в Росії питаннєм недалекого часу і можемо з повною вірою дивитися в його будучину.