Ім'я рози
Шрифт:
Помічаючи це і багато іншого, ми дійшли до південної башти, поблизу якої ми вже проходили попереднього вечора. Кімната S зони YSPANIA — без вікон — виходила в кімнату Е, і, пройшовши послідовно п'ять кімнат башти, ми дійшли до останньої, яка не мала інших виходів, зате мала червону літеру L. Ми перечитали ланцюжок навпаки і отримали LEONES.
«Leones — це південь, на нашій мапі ми в Африці, hie sunt leones [237] . Це пояснює, чому ми бачили стільки творів бусурманських авторів».
237
Тут живуть леви (лат.).Так
«Тут їх ще більше, — сказав я, порпаючись у шафах. — КанонАвіценни, і цей розкішний рукопис невідомим мені письмом…»
«Судячи з прикрас, це, мабуть, Коран, але я, на жаль, не знаю арабської мови».
«Коран, біблія невірних, нечестива книга…»
«Книга, яка містить мудрість, відмінну від нашої. Тепер ти розумієш, чому її помістили тут, де леви і потвори. Ми бачили тут також книгу про потворних тварин, а ти ще знайшов книгу про єдинорога. Ланцюжок кімнат під назвою LEONES містить книги, що їх засновники бібліотеки мали за книги олжі. А що он там?»
«Це латиною, але переложене з арабської. Аюб аль-Ругаві, трактат про собачий сказ. А ось книга про скарби. А онде — De aspectibus [238] Альгазена…»
«Бачиш, серед потвор та олжі помістили й книги мудрості, з яких християни багато чого можуть навчитися. Так думали у ті часи, коли було засновано бібліотеку…»
«Але чому вони поміж олжу помістили й книгу про єдинорога?» — спитав я.
«Очевидно, засновники бібліотеки своєрідно дивилися на деякі речі. Вони, певно, вважали, що ця книга, яка говорить про фантастичних звірів, що живуть у далеких краях, належить до вигадок, поширених серед невірних…»
238
Про образи (лат.).
«Але хіба єдиноріг — вигадка? Це напрочуд ласкава і вельми символічна тварина. Він — образ Христа і цнотливості, а спіймати його можна лише одним способом: треба посадити в лісі непорочну дівицю і чекати, поки він, рознюхавши її цнотливий запах, підійде і покладе голову їй на коліна, і тоді його легко спіймати у мисливські сіті».
«Так кажуть, Адсо. Але багато хто схильний вважати, що це байка, вигадана поганами».
«Ото шкода, — мовив я. — Мені б так хотілося зустріти його, коли я йду лісом. Інакше яка втіха від лісової прогулянки?»
«Ніхто не каже, що він не існує. Можливо, він просто інший, ніж його зображають ці книжки. Один мандрівник-венецієць побував у дуже далеких землях, неподалік від fons paradisi [239] , яке зображають на мапах, і бачив єдинорогів. Але вони здалися йому грубими і потворними, чорними і неоковирними. Гадаю, він бачив чорних тварин з рогом на чолі. Мабуть, саме цих тварин описували вчені мужі старожитності, в мудрості яких завжди була якась дещиця істини; вони сподобилися від Бога змоги бачити речі, яких ми не бачили, і передали нам перший вірний їх опис. Відтак, мандруючи від auctoritas до auctoritas, під впливом людської уяви, цей опис поступово мінявся, і єдинороги стали прекрасними, лагідними, сніжно-білими створіннями. Тому, якщо прознаєш, що в лісі живе єдиноріг, не веди туди цнотливу дівицю, бо може виявитися, що тварина подібніша до опису того венеційця, ніж до опису, що міститься в цій книжці».
239
Джерело раю (лат.).
«Але
«Це не одкровення, це досвід. Їм пощастило народитися на землі, населеній єдинорогами, або в часи, коли єдинороги жили на наших землях».
«Але як тоді ми можемо довіряти старожитній мудрості, якої ви завжди дошукуєтесь, якщо її передано нам через олживі книжки, що так вільно її тлумачать?»
«Книги існують не для того, щоб у них вірити, а щоб їх вивчати. Нам слід замислюватись не над тим, що говорить та чи та книга, а над тим, що вона означає, і це чудово знали давні коментатори священних книг. Єдиноріг в описі цих книжок криє в собі певну моральну, алегоричну або анагогічну істину, яка є слушною, як слушною є думка, що цнотливість — це шляхетна чеснота. А от стосовно буквальної істини, на якій будуються ці три інші істини, треба ще з'ясувати, який фактичний досвід породив її букву. Буквальний сенс треба досліджувати, одначе вищий смисл завше зостається слушним. В одній книжці написано, буцім діамант можна розрізати лише кров'ю козла. Мій великий учитель Роджер Бекон сказав, що це неправда — він просто спробував це зробити і йому не вдалося. Але якби пов'язання між діамантом і козлячою кров'ю мало якийсь вищий смисл, він далі був би слушним».
«Отже, вищі істини передає навіть олживий буквальний сенс, — мовив я. — Але мені таки прикро, що єдиноріг — такий, як в цих книгах — не існує, не існував і не зможе колись існувати».
«Не гоже нам дошукуватись межі Божої всемогутності, адже якби Бог захотів, єдинороги теж могли б існувати. Та не сумуй, вони ж існують у цих книжках, які говорять і про реальне буття, і про буття можливе».
«Отже, читаючи книжки, нема потреби звертатися до віри, цієї богословської чесноти?»
«Є ще дві богословські чесноти. Надія, що можливе існує. І любов до того, хто щиро вірив в існування можливого».
«Але навіщо тоді вам єдиноріг, якщо ваш розум у нього не вірить?»
«Він потрібен мені так, як потрібні були Венанцієві сліди на снігу, адже вони показали, що його затягли до глека з кров'ю. Єдиноріг, про якого повідають книги, теж своєрідний слід. Якщо є слід, то мусить бути щось, що цей слід залишило».
«Але ви вважаєте, що це щось інше, ніж сам слід».
«Аякже. Слід не завжди має ту саму форму, що й тіло, яке його залишило, і не завжди він є відтиском цього тіла. Іноді він відтворює враження, залишене цим тілом в нашому розумі, тоді він є відбитком ідеї. Ідея — це знак речей, а образ, знак ідеї — знак знаку. І образ дає мені змогу відтворити якщо не саму річ, то ідею, уявлення, яке мали про неї інші».
«І цього вам досить?»
«Ні, бо правдива наука не повинна задовольнятися ідеями, які є всього лиш знаками, а має віднайти самобутню істину речей. І тому я б хотів перейти від цього відбитка іншого відбитка до того конкретного єдинорога, який був на початку цього ланцюжка. Рівно ж мені б хотілося перейти від невиразних слідів, які залишив убивця Венанція (а ці знаки могло залишити багато людей), до тієї єдиної конкретної особи, яка є цим убивцею. А це не завжди можна зробити швидко і без посередництва інших знаків».
«Але це значить, я можу говорити лише про щось, що говорить мені про щось інше і так далі, але того чогось, що є в кінці — себто істини, — може взагалі не бути?»
«А може, воно й є, і це той конкретний єдиноріг. І не турбуйся, колись ти його таки побачиш, нехай навіть він буде чорний і потворний».
«Єдинороги, леви, арабські письменники, маври загалом, — сказав тут я, — ми, безперечно, в Африці, про яку говорили ченці».
«Так, це, безперечно, Африка. А значить, нам треба знайти африканських поетів, про яких згадував Пацифік з Тіволі».