Іміджмейкер із Москви
Шрифт:
До фіналу пісні жінки знов-таки зібрали роздані Сливкою квіти в один величезний букет і вручили його назад кандидатові. Зображення на екрані застигло у стоп-кадрі «сімейне фото» – Сливка в оточенні бандуристок. Зверху на картинку виповз слоган -
Іміджмейкер клацнув пультом і зображення завмерло на «паузі».
Тоном, якій не обіцяв нічого доброго, Не-стор Євграфович запитав у асистента:
– Та-ак! И вот на ЭТО пошли наши деньги? Ну, в смысле – бывшие деньги наших клиентов?!
– Но, Нестор Евграфович, но ведь вы же сами писали эти тексты… – несміливо спробував заперечити асистент.
Іміджмейкер грізно насупився і вигукнув:
– Тексты – гениальные!!
– Ну, так фонограммку мы можем и подправить… Хоть балалайку добавим, хоть орган… – дипломатично запропонував помічник.
Але шеф вже остаточно зшаленів:
– При чем тут музыка?!! Артур!! Я спрашиваю – откуда взялась эта массовка?!! Где вы нашли этих ткачих?!!
– Где-где? – образився асистент. – Ну, не в Караганде же, Нестор Евграфович! На ткацкой фабрике имени Клары Цеткин.
Іміджмейкер трохи заспокоївся, але продовжив з підозрою:
– А творческую интеллигенцию, небось, представляли учительницы украинского языка?
Асистент, зрадівши, що іміджмейкер оцінив всю натуралістичність політреклами, радісно вигукнув:
– Конечно! И нам еще очень повезло, что их всех вместе собрали в районо на совещание по новому правописанию…
Іміджмейкер, збавивши оберти, відверто зацікавився:
– И что, у них еще остались силы идти на съемку после ТАКОГО совещания?
– Почему ПОСЛЕ совещания? – перепитав помічник. – Им в новом году еще не платили зарплату, так я дал по двадцать гривен, и они вместо совещания пошли сниматься в клипе. Вместе со всем своим начальством. Кстати, – Артурчик показав на жінку з букетом, яка цілує на екрані Славка, – вот эта игривая дама – начальник районо. Нестор Евграфович, восьмое марта уже завтра, переснять все равно не успеем! Ну, посмотрите, какие они естественные и жизнерадостные! Куда там Мишиному кордебалету из рейтинг-шоу…
– Ладно, Артурчик, уговорил, – примирливо мовив іміджмейкер.
Асистент ствердився у правильності вирішення ним поставленого завдання:
– Вот и я говорю – избирателям же будет приятно увидеть родных ткачих и учителей, которые их одевают и учат! – з пафосом закінчив він.
Іміджмейкер із сумнівом у голосі зауважив:
– Ну, вообще-то, качество отечественного текстиля и среднего образования оставляет желать лучшего… Им бы приличного инвестора, или хотя бы спонсора… Так, это идея… Артурчик!!! – вигукнув він, розпалюючись. – Это гениальная идея! Срочно пишу новый сценарий! А ты, давай, обеспечь всех этих – ткачих-поварих, училок-мучилок!
– Куда?!! – запитав ошелешений асистент…
– Куда-куда?
Асистент дістав із відеомагнітофона переглянуту касету.
– А с этими роликами что делать? – запитав він.
Іміджмейкер взяв його за плечі і, повернувши обличчям до виходу, розпорядився:
– Быстро вези на студию. Пускай завтра запускают оба сразу же после поздравления Президента!
У великому знімальному павільйоні горіли з півсотні прожекторів, спрямованих на багатоступінчасту естраду, що блимала різнобарвними вогнями. Сходами густими клубами скочувалася у залу аж до пульта звукооператорів пара азоту, переливаючись казковими космічними кольорами. Увага численних творчих та технічних працівників студії була прикута до сцени, де перед камерами з мікрофоном у руках розхитувався на ступнях нагримований до невпізнання Бабай. Осторонь, біля самої сцени, стояли іміджмейкер з асистентом та інші причетні і непричетні до процесу люди. Асистент з аркушем шефового сценарія в руках і з кипою паперів під пахвою керував зйомкою:
– Восьмое марта, дубль три! Пошла фонограмма!
Залунали перші ноти з паулсовського «Миллиона алых роз». Бабай у білому костюмі, що виблискував та іскрився, театрально закрокував сходинками вниз. Обабіч нього на сцену разом з ним сходили ті ж самі ткалі і вчительки, що вже знялися у двох попередніх роликах. Втім, цього разу жінки були одягнені в модельні чистесенькі костюми, ретельно підігнані та випрасувані. Гарні зачіски та професійний грим кожну з них перетворили на красуню. Оцінююче оглянувши «квітник» навколо себе, Бабай заспівав:
«Жил-был один кандидат,Денег немного скопил,И, когда праздник настал,Женщин поздравить решил.Он тогда продал свой банк,Станки для ткачих приобрел,А на остальной капиталВ школах ремонт произвел!»Хор підхопив мелодію і матеріально стимульовані жіночі голоси нещадно вдарили присутніх по вухах:
«Миллионы своих инвестиций вложилБескорыстный Бабай – наш роднойкандидат!Кто народ, кто народ всей душойполюбил,Лишь тому округ наш отдаетмандат!!»Димо-машини вивергали важкі азотні хмари, зверху дощем сипалися доларові купюри, масовка, щиро радіючи, хапала їх на льоту.